«Навіть через місяць по приїзду до Праги, їдучи в потязі чи трамваї, я не могла усвідомити я жива чи ні. Подумки задавала собі питання:я вижила,чи може вже не на цій планеті? Тобто був досить сильний стресовий стан. Ми, коли приїхали до Праги нам сказали волонтери, що тут потрібно посміхатися, щоб усмішка була, всі були радісні. А ти просто не можеш відтворити посмішку, адже навіть не розумієш, що тобі говорять. Цей стан досить важко описати. І якщо це не пережити, а я ні в якому разі не бажаю цього нікому пережити, дуже важко пояснити іншим людям, що з тобою. Я чітко усвідомлювала, що вони не розуміють того,що з нами відбувається.»
«Батьки на той час жили в Алчевську, а ми у Харкові. Проте якраз у лютому 2022 вони приїхали до нас в гості.Буквально за декілька днів вони мали повертатися дододому. І вже вдруге ситуація повторилася,у нас знову вийшов ніби «ефект дежавю».Так як і в 2014 році ми прокинулися о п’ятій ранку і почули вже знайомі вибухи. Я прокинулася і думаю,не може такого бути, напевно мені це наснилося, відмовлялася вірити у те,що чую за вікном.Думаю:не може такого бути,точно не може. Повірити в це так і не вдавалося.Потім почало приходить моторошне усвідомлення дійсності.»
«2 червня 2014 року ми прокинулися від звуків вибухів. Добре пам’ятаю цую дату, адже це було на день народження моєї мами. Батьки на той час жили в Алчевську,ми з чоловіком та сином в Луганську. Мама зателефонувала мені і сказала: лишайте всі справи та приїзджайте до нас, зробіть мені такий подарунок на день народження. Ми зібралися та поїхали в Алчевськ, взявши із собою буквально пару пакетів одягу, зокрема дитячі речі, адже думали,що це ненадовго. Потім, як виявилося, на деякий час залишилися там жити. Подумки ми запитували себе: хіба може бути війна в ХХІ столітті? Та не могли у це аж ніяк повірити. Тобто їхали в Алчевськ як на невеликі канікули. Та коли вибухи стало чути зовсім близько,а ситуація з війною лише посилювалася,ми сіли на останній потяг і поїхали до рідних у Харків.»
Наталія Мельник народилась 13.04.1983 року в Комунарську (зараз Алчевськ) Луганської області. Дуже любила навчатися в школі, цікавилася психологією, історією, гуманітарними предметами та любила творчість. У 2000 році вступила до Луганського педагогічного університету на історичний факультет, згодом отримала ще одну спеціальність - стала дипломованим соціальним педагогом та психологом. Спочатку працювала у школі, пізніше разом з чоловіком відкрили у Луганську мережу розвиваючих психологічних центрів, де Наталія працювала психологом. Після початку війни на сході України. У 2014 році вимушено, разом з сім‘єю, переїхала до Харкова, в якому мешкала до березня 2022 року. У березні 2022 року переїхала з батьками та сином Ростиславом до Праги, де живе і дотепер. Наразі працює кустодом у костелі Матері Божої Сніжної, що в центрі Праги.
Hrdinové 20. století odcházejí. Nesmíme zapomenout. Dokumentujeme a vyprávíme jejich příběhy. Záleží vám na odkazu minulých generací, na občanských postojích, demokracii a vzdělávání? Pomozte nám!
