«До речі, якщо згадати за школу, чим вона мені свого часу дуже допомогла — я вже працював в органах внутрішніх справ, був начальником Залізничного райвідділу міста Львова, о. І мені ктось позвонив з викладачів, вже не пригадую кто, і каже: «Василь, до нас приїхали американці, значить, от вони там якийсь там шукають контакту по лінії міліції, то все і так дальше, приїжджай». Я приїхав. Познайомився з одним із учасників цієї американської групи. Виявилось, що вони хочуть організувати проект по обміну між поліціантами України і Сполучених Штатів. Це був [19]96 рік. Ну… зрозуміло, шо ми, я був від цієї ідеї в захопленні. Ось. Мені було би дуже цікаво. Ми ше були тоді всі, практично, ну, невиїзні, ось, хотілося побувати в Сполучених Штатах, і я почав цю ідею проштовхувати — прийшов до начальника управління тодішнього, ось, а він мені відмовив, каже: “Ну шо ти там, значить, яка Америка, про шо ти говориш? Ти тут давай розбирайся з хуліганами в Залізничному [районі міста Львова] і злочинцями в Залізничному. Яка Америка?” Тоді я звернувся до покійного Рогульського Віктора Лук’яновича — це бувший ректор університету внутрі[ш]ніх справ. Він вхоплював все нове, що було, і треба віддати належне — дякуючи йому, ми цю програму започаткували. І в [19]97 році ми прийняли двадцять поліціянтів з Америки, а потім, через якийсь час, двадцять поліціянтов з Львівщини поїхали в Сполучені Штати. Ми були там три тижні. І я вам хочу сказати, що це вплинуло на наш світогляд, на наше розуміння правоохоронної діяльності, на розуміння того як живуть в цивілізованих країнах, демократичних. Ми вернулися звідтам, повернулися зовсім іншими людьми. Було недавно двадцятиріччя нашої поїздки, декілька років тому. Я знову зібрав наших учасників – всі живі здорові, за виключенням Віктора Лук’яновича Рогульського — він старший чоловік, ось. І ми з… провели цю зустріч в приміщенні університету внутрішніх справ, запросили туди студентів, які сьогодні вчаться зараз, майбутніх працівників поліції. Вони з відкритим ротом слухали на то, що ми оповідали, що ми бачили, що ми привезли з собою. Хочу вам сказати, що ми багато чого вивчили в Сполучених Штатах ще тоді, але з другої сторони, коли американці були в нас, вони відкрито нам говорили, що деякі моменти їм подобаються те, що ми робимо, повірте. Пригадую, це було, знаєте, такий феєричний момент, коли афроамериканець такий гарний, мощний, в такій, знаєте, поліцейській шляпі, з такій... Ніс такий… в формі американській, американця-полісмена, ніс службу в центрі міста на площі ринок разом з нашими патрульними. Ви би бачили, як реагували наші люди — підходили, фотографувалися, була зацікавленість і так дальше. З нами тоді постійно працював такий Панчишин Ярослав, на жаль, покійний, це… він був редактором програм правових таких на нашому Львівському телебаченні, яке вже практично не існує, правда, на жаль, а він то всьо знімав — він знімав як перебували американці тут, потім він з нами їздив в Сполучені Штати. Постійно був при камері — все це відзняв і по результатам цієї нашої співпраці, подорожі, знайомств, навчань, випустив цілий фільм, який був показаний на нашому Львівському телебаченні. Він пройшов з <…> великим успіхом; декілька разів його повторювали, ну ось, аж потім він звернувся до мене по інтерв’ю, я ще дещо там конкретизовував. Значить, це великий досвід, і я хочу вам сказати, що треба спілкуватися з нашими колєґами за кордоном, воно… тільки, тільки ти від того зростаєш <…>. І інтелектуально, і політично, і соціально, як хочеш. У цьому плані я хочу вам сказати, що я от десь приблизно, вже час, десь приблизно двадцять років тому почав очолювати у Львові Міжнародну поліцейську асоціацію. Це громадська організація, яка об’єднує працівників органів внутрішніх справ і… і не тільки — туди можуть вступити симпатики органів внутрішніх справ. Ми не боїмося цього — хай вступають. Ну і по сьогоднішній день я її очолюю. Дякуючи оцій організації ми маємо дуже багато контактів по Європі — контактуємо з нашими колєґами. А сьогодні наша до них увага обернулась до нас дуже суттєвими речами. Коли почалась війна в Україні, була маса дзвінків від наших колєґ і ми отримали достатньо багато гуманітарки, особливо, на перший місяць війни присилали з Німеччини, з Польщі, з Чехії, з… з Словакії [Словаччини], ось. Ми все це скеровували нашим підрозділам як на фронт безпосередньо, так і нашим підрозділам міліцейським, поліцейським, які несуть службу і… це було суттєво, це було суттєво. Ну, на жаль, зараз вже такої активності немає, ми можем також зрозуміти, шо там же ж тоже живі люди, і не можуть все останнє <…> віддавати, але продовжується ця гуманітарна лінія продовжується — і це дуже здорово, це дякуючи нашим контактам з нашими партнерами з Європи. Ми <…> у Львові давно відчуваємо себе європейцями, ми контактуємо з нашими колєґами вже не перший день, це вже з десяток років і… їхнє відношення до нас, і наше ставлення до них є абсолютно дружнім, контактним, з порозумінням і так дальше. Коли я працював начальником УВЕЕС я дуже близько підтримував стосунки з підкарпатським воєвудством, а… його очолював тоді генерал [Юзеф] Єдинак, так, фантастичний генерал польський, ооось, який бував у нас на Днях поліції тут, у Львові, я їздив до нього. Він збирав там своїх колєґ з Словакії, Чехії, Мадяри, німці завжди в нього були, в Подкарпатті. І він казав: “Василь, злочинці не мають кордонів, а чо поліція повинна при вирішенні своїх службових питань мати свої якісь кордони і так дальше”. І ми працювали з ним напряму, по дзвінку, <…> підписали порозуміння між Львівською УВД Львівської області і Підкарпатським воєводством, визначили координаторів, які відповідали за цю лінію. В нас були, ну, просто блискучі стосунки, а сьогодні вони вже, ми вже з ним продовжуємо дружити, але вже на родинному, на родинному ґрунті спілкуємось — телефонуємо один одному, принагідно зустрічаємось, згадуємо, як то все було, і сподіваємось, що така співпраця буде і в подальшому. А бачимо сьогодні плоди — ну хто як не поляки в першу чергу нам підставили плече — допомагають у всіх питаннях, нам, нашим біженцям, правоохоронцям, всім чим можуть, всім, чим можуть, вони нам на сьогоднішній день допомагають».
