«Але це все одно було… Ця частина, до 83-го року, коли це все ще було таке класне дитинство. Через півтора року потім народилася моя двоюрідна сестра по татовій стороні (вони були двійнятами з його сестрою), і потім в мене з’явилася подружка для тусовок. А коли з’явилась вже моя середня сестра, мені було п’ять, я вже була майже дорослою, то доглядала за нею… А коли з’явилася Віка, мені взагалі було сім, і вже тоді ми постійно жили в місті всі, знімали такий поверх під дахом, таку мансарду велику… Дивно зараз, дивуюся, як ми могли отак-от жити, в таких умовах, і бути щасливими? Але дійсно, таким було життя: дуже складне, дуже специфічне. І коли там в якихось країнах вже обирали модель мікрохвильовки, ми не те що про існування цієї мікрохвильовки не знали, ми… Ванну справжню вперше в житті я в квартирі побачила, коли приїхала в гості до своєї тітки — вона отримала кооперативну однокімнатну квартиру, і там була така ванна, що я в ній мало не втонула. Це був для мене перший досвід — побачити таку ванну. А це мені тоді, не знаю, років п’ять було вже чи шість. А до цього тазик… Або шланг — в селі дуже класно було. Або ставок, зрозуміло. Тому дитинство — це все одно дитинство. Яке б воно не було. Але ж коли я там згадую про щось, питаю в батьків, вони дивуються. Як ти можеш це пам’ятати? А я пам’ятаю. Я зараз вже можу забути, що вчора було — ну, не аж до такої міри, — але свій чотирирічний вік я пам’ятаю добре. Навіть спогади якісь з трирічного віку відбуваються. Я завжди не любила, коли мене до чогось примушували, з самого дитинства. Зовсім мені це не подобалося, я бастувала, я ставала в позу, я поводилася, як казали, нечемно. Але так воно було. А потім, коли я трохи підросла і зрозуміла деякі речі, що ми не можемо собі дозволити там елементарні речі, які повинні бути на межі гідності і так далі… І я думала… Ну все одно доходили якісь уривки з того, що відбувається в світі… Зрозуміло, що не було інтернету, але все одно якраз мій дядько, молодший брат мого тата, після армії залишився на флоті і потім ходив навіть у кругосвітку і т.д. — хоча коли він йшов на флот, він навіть плавати не вмів і ледь не втопився, — і він тоді почав привозити якісь там записи музичні, якісь там красиві календарі такі великі, з Мадонною, я пам’ятаю, Sting… Це було таке щось… Щось неймовірне, щось дуже красиве, щось з іншого зовсім життя. І я думала: Боже, чого ж я народилася в Радянському Союзі, чого ж так несправедливо все?»