Едуард Шепельський Eduard Shepelskyi

Польща — це взагалі така країна, в релігійному процесі вона більш була. Там і Папа Римський навіть з Польщі був, Іоанн Павло ІІ. Мені те подобалося, що там можна було свободно на цю тему говорити. І люди всі, процентів 90, — це віруючі. І це мене вразило, що там ці церкви доступні. Ніхто не забороняв. Не молодим, не пожилим, не старикам — нікому. Вірили і ходили. Не було таких якихось… Я такого не чув. Не контролювалося воно країною, органами ніякими. Було все нормально в цьому плані. Все мене удівило. Свободна, вільна країна. А у нас — ви самі знаєте, що було у нас... Що тут розказати? Тут нема що казати. Тут як… Особливо якщо ти десь вчився, в інституті чи де, то контроль такий був. Тому що де тільки зайдеш, побачать, то сразу на карандаш іде. [Де] працює чи вчиться, туди вже приходить попередження, що от такий, такий там був. Замічений. Основно на якісь праздники. Тут було оцеплення, була міліція, доноси, все таке. Там цього не було.

Моє дитинство пройшло до восьмого класу. Був у радгоспі. Як кажуть, ми поїхали… вигнали з хати… і залишилися в радгоспі. Там працювали. У нас радгосп спеціалізувався на виробництві цукрового буряка. Цукрові буряки сіяли на висадці. Наш радгосп підчинявся заводу цукровому. І ми там працювали. То я працював з четвертого класу. Ходив на роботу. Носив воду для ланки. Звіно по-російськи, ланка. Радгосп наш був невеличкий такий. 49 сімей. Ну, але працювали. Там всі працювали. І дітей тоже заставляли. То, що най таке болюче і як би… От завжди як з кимось говорив, яке дитинство… [це те,] що нас заставляли. Що ніхто за дітьми... На дітей наплювательське таке було відношення. Ми робили... Ми були малими: п'ятий, шостий, сьомий клас. Ми ходили, опилювали висадки. Що таке висадки? Садиться буряк. Свікла ця. Буряк цукровий. Пагони такі виростають. І на них насіння таке. Вона, ця ботва, висотою десь до двох метрів цього буряка. Рядками такими саджаються ці буряки. І на них часто дуже сідає так називаєма тля. Такий маленький, ніби комашки, мєлочь така. Вона сік цей з'їдає, цвітіння цього буряка. Вона його унічтожа. Вона такими… не одна там, допустимо, але повністю накривається. І в той час боролися з нею за допомогою дусту. Там дуст двох типів був. ДДТ і гексохлоран так називаємий. Він подібний був по цвєту до цементу. Порошок такий. І набирали такі лійки. З одної сторони матерія, з другої сторони затикається чи корком, чи з паперу в більшості, і посипаються ці висадки зверху. Якщо там тля є, дивишся, йде середками, і посипаєш її зверху. Я сам невисокий, і вершина цього висадка, де він цвіте, над головою. Я посіваю його, сиплю. А воно на голову, на очі і так далі. І ходиш цілий день, проходиш. Це такий дуст, що він в'їдається, потім не тільки дихати важко, а ще й пече. Отрава ціла. І дітей посилали тоді на цю отраву. Це таке було. Тому його заборонили, цей дуст, кругом заборонили по світі. <…> Дітей можна було посилати на такі роботи. Ніхто не переживав. Це отрава, це не повинно бути. Не боявся за цих дітей. Я знаю, що в мене полно того дусту. А він не розчиняється, він попадає в організм, і все, вже він не виходить, він так остається. Я дихаю ним, в легких.

Поляки, здається, були [в інституті]. В моїй групі не було. Навіть важко [сказати]. Но вони не показували, що вони поляки. Багато зустрічав такого в мому житті, що «поляки» вони поміняли… писали в паспорті «українець» або «русский». Навіть тут я до костьола ходжу. Я знаю тих людей, навіть дуже набожних. А у них понаписували, потому шо десь легше було йому встроїтись на роботу. Щось було. Чи вони просто боялися, що вони [поляки]. Коротше, не показували. В паспорті дані давали. В мене в паспорті тоже… і у воєнному білєті, і в паспорті. Потому шо я виробляв карту поляка. Я ніколи цим не фальшивив. Я не писав хто-то друге. Чи там українець. Я писав «поляк».

Що було найгіршим — це ти був не то що безправний, сказати так не можна. Але тобою керували. Віздє. Кругом тобою керували. В тебе не було вибору вільного. Сказали так — от і все. Ті свята святкуй, туди не йди, там не стій, туди не їдь. Не було свободи ні слова, і ні свободи тобі в русі. Це було саме основне. Що тобі люмінь сказали так, і все. Навіть в релігійному плані тобою руководили. Тобі вбивали в голову, атеїзм насаджували. Не людина керувалася своїм хотінням і желанням. А тобою. Не позволялось того всього. А як пішов по-своєму, тебе найдуть. Це було саме основне. Що ти був підчиньонний, ти був не сказати що раб, але і людина не свободна. А що було найкращим? Я навіть і не знаю, що найкращим було. Сказати, що безплатно медицина була… Вона-то була, і рахувалася, так. Чи та сама учоба в інституті – так. Для людей все було прогнозовано. Воно для мене не підходило. Для більшості наших людей… що за тебе думали. Тобі все рівно, є карта, по якій ти маєш іти, і що завтра має бути, за тебе думають, і все таке. Хоча я такого не приймаю. Мені таке не подобалось.