Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Ольга Рубановська Olga Rubanovska (* 1961)

• народилася 29 грудня 1961 року в Краматорську

• з 1979 до 1984 року вчилась у Краматорському індустріальному інституті на інженера-механіка

• у 1984 році пішла працювати в слов’янський філіал Науково-дослідного інституту машинобудування

• у 1990 році почала працювати інженеркою-конструкторкою на Старокраматорському машинобудівному заводі

• у 1990-х, коли на заводі не було роботи, працювала у військкоматі

• у 2003–2007 роках разом із чоловіком відкрили бізнес із виготовлення ізоляторів, а згодом перукарню, пральню та секонд-хенд

• 2014 року пережила окупацію Краматорська бойовиками «ДНР»

• 2018 року почала боротися з раком, вийшла на пенсію

• тоді ж почала плести маскувальні сітки у волонтерському центрі «Разом до перемоги»

• після повномасштабного вторгнення залишається у Краматорську й далі волонтерить

You can find the English-language version below

Český překlad textu následuje po ukrajinské a anglické verzi

Ольга Рубановська мріяла працювати в дитячому садочку і грати там на піаніно, але здобула технічну спеціальність і працювала інженеркою-конструкторкою на заводі. З 2003 року, коли незалежність відкрила нові можливості, займалася бізнесом зі своїм чоловіком. Пережила окупацію Краматорська бойовиками «ДНР» у 2014 році, після чого почала боротися з раком і вийшла на пенсію. Зараз активно волонтерить і, попри хворобу, плете маскувальні сітки для українських військових. 

Батько не любив згадувати війну

Ольга Рубановська народилась 29 грудня 1961 року в Краматорську. Її мама походила із села Прелесне Краматорського району, а батько — з Кіровоградщини. Батько брав участь у Другій світовій війні. Його забрали в Червону армію 1943-го, сімнадцятирічним. На фронті він отримав поранення (куля перебила сухожилля руки) й більше не брав участі в бойових діях. Після повернення з війни і аж до виходу на пенсію працював машиністом-кранівником на Краматорському металургійному заводі ім. В. Куйбишева. Батько не любив згадувати про війну й не приходив у школу ділитися спогадами, як це зазвичай робили батьки інших дітей. «Для нього цей День перемоги — це не день. Він хоч і воював небагато, але, видно, такі спогади були не найкращими», — каже пані Ольга.

Мама працювала у сфері торгівлі — продавчинею в універмазі, а потім у магазині. Її родина пережила повоєнний голод 1947 року — самій мамі пані Ольги тоді було двадцять. Голодували сильно: «Траву якусь, лободу готували. Важко було».

Класична музика й технічна спеціальність

Пані Ольга була хворобливою дитиною. Через часті напади пневмонії її постійно возили на море відновлюватися. Кілька разів робили переливання крові, якою батько ділився з донькою.

У дитинстві захоплювалась музикою і мріяла про власне піаніно. На жаль, грошей на інструмент батьки не мали. Врятувала ситуацію бабуся з Кіровоградщини, яка торгувала на базарі домашнім маслом та молоком і накопичила заощадження. Пані Ольга сім років училася грати, мріючи працювати в дитсадку. Дитинство в неї було доволі типовим і сповненим звичних для того часу захоплень: дівчинка грала в козаків-розбійників і класики, а взимку каталася на санках.

Коли їй виповнилося сім, Ольга Рубановська пішла до школи № 6. Оскільки батьки були на роботі, а старша на вісім років сестра Ірина вже вчилася в машинобудівному технікумі, за дівчинкою доглядала сусідська бабуся. Навчання їй подобалося. Найкраще давалася математика.

На шкільних урочистостях (як-от на церемонії посвячення в піонери) вона грала  класичну музику: інвенції Баха, «Чотири пори року» Вівальді, твори Бетховена. А в старшій школі її обрали комсомольським організатором класу. Ольга Рубановська готувала політінформацію про з‘їзди партії та ситуацію в країні. Займатися цим їй не подобалося, але вона виконувала покладені на неї обов’язки як сумлінна і відповідальна учениця.

Школу пані Ольга закінчила 1979 року. Сукню на випускний їй шила донька тієї бабусі, яка за нею наглядала в дитинстві. Попри свою дитячу мрію, Ольга Рубановська разом зі шкільними друзями пішла вчитися в Краматорський індустріальний інститут, де обрала спеціальність інженера-механіка. Точні науки давалися легко: найбільші труднощі викликали філософія та історія комуністичної партії. «Я не розуміла, як можна було відрізняти один з‘їзд партії від іншого», — розповідає пані Ольга.

Разом із подругами вони ходили на літній танцювальний майданчик «Чугунка». Там грали місцеві музиканти. Був серед них і бас-гітарист Віктор, її майбутній чоловік, зі своєю групою «Зарево». Романтичні стосунки в них зав’язались уже на старших курсах. Згодом вони одружились.

1980-ті: смерть батька після Чорнобильської катастрофи і старт кар’єри

Після закінчення інституту в 1984 році Ольгу Рубановську скерували працювати інженеркою-конструкторкою в Слов’янський філіал Науково-дослідного інституту машинобудування. Там її навчили дуже швидко креслити, адже від швидкості залежала зарплата. 1985 року в неї народилася донька. 

Після декретної відпустки пані Ольга влаштувалася інженеркою-конструкторкою на Старокраматорський машинобудівний завод, де вже працював її чоловік.

Вона сумлінно ставилася до своїх обов‘язків і вже на старті нової кар‘єри заробила репутацію відповідальної працівниці. Найважливішою подією для неї стало присвоєння одразу другої кваліфікаційної категорії — оминувши третю. Зазвичай жінкам давали лише третю категорію, та й те перед самим виходом на пенсію. Але начальник високо оцінював якість креслень пані Ольги. «Це взагалі перша категорія, — казав він, — такі чудові чертежі вона робить». Її фотографія певний час висіла на дошці пошани заводу. 

1980-ті принесли Ользі Рубановській як стрімкий професійний розвиток, так і втрати. Внаслідок Чорнобильської катастрофи помер її батько. Під час аварії на ЧАЕС він саме відпочивав у санаторії Кончі-Заспи, де босоніж пройшовся по траві. В той час радіоактивна хмара накрила Київщину. Ураження шкіри було достатньо сильним, щоб спровокувати смерть. 

Дефіцит, референдум про незалежність і бізнес 

Наприкінці 1980-х пані Ольга відчувала наближення розвалу Радянського Союзу через постійний дефіцит товарів. «Дефіцит був всього. Магазинні полки були пусті взагалі. Я помню, в 100-й [гастроном] зайдеш — [консерви] “завтрак туриста”, морська капуста і нема нічо». Особливо складно було після народження сина Романа в 1993 році. Держава тоді платила лише 17 карбованців дитячої допомоги й раз на місяць видавала продуктовий пайок.

У 1990-х через економічну кризу на підприємствах запровадили бартерну систему оплати праці товарами. Ольга Рубановська тоді була в профспілковому комітеті заводу й жеребкуванням розподіляла між робітниками побутову техніку, одяг тощо. Колеги забирали додому залишки їжі з їдальні, але сама вона цього не робила. Із заводу Рубановські звільнилися, коли Віктор відкрив власне підприємство з виробництва ізоляторів. Пані Ольга виконувала там креслення. До бізнесу їх залучив знайомий. У 2003–2007 роках у Краматорську працювали відкриті подружжям Рубановських перукарня, пральня та секонд-хенд.

Життя в окупованому Краматорську

Сім‘я Ольги Рубановської підтримувала Євромайдан. Їхня донька Світлана на той час працювала в Києві, і її підприємство намагалися захопити рейдери. Вдома батьки постійно стежили за тривожними столичними новинами, проте навіть не підозрювали, що згодом розпочнеться війна. У Краматорську відбувався свій локальний Майдан. Пані Ольга з чоловіком ходили на один із проукраїнських мітингів.

Коли у 2014-му розпочалася окупація міст Донеччини бойовиками «ДНР», пані Ольга з чоловіком вивезли доньку в Київ, а самі повернулись додому. Вона згадує ту подорож як найстрашнішу у своєму житті. 

Оточення Ольги Рубановської підтримувало Росію: всі ходили на псевдореферендум щодо визнання так званої Донецької народної республіки. Навіть колишні подруги фотографувалися з ватажком бойовиків Бабаєм — після чого пані Ольга порвала з ними будь-які зв’язки. «Я казала: що ви робите? От в мене було відчуття вже тоді, що це ж так не закінчиться, буде війна». На псевдореферендум вони з чоловіком не пішли. 

Під час окупації міста Ольга Рубановська продовжувала ходити на роботу. Адміністратор підприємства «Мітроль», де вона працювала, приєднався до озброєних найманців і «розгулював з автоматом по будинку». Пані Ольга зі студентських років захоплювалася спортом і намагалася повернути його до тями, нагадуючи про спільне хобі — снукер (різновид гри на більярді). Але марно.

Окрім роботи вона нікуди не виходила, бо не хотіла бачити весь той жах. 5 липня 2014 року Рубановські дізналися про звільнення Краматорська й вирішили шукати однодумців. «Треба щось робити <…> Щоб це не повторилося». Саме так Віктор Рубановський  потрапив до партії «Блок Петра Порошенка» і двічі ставав депутатом міської ради від цієї політичної сили.

«Разом до перемоги»

Після того, як 2014 року в Краматорськ перенесли Донецьку обласну державну адміністрацію, до міста прибуло багато переселенців. За наступні п’ять років його благоустрій значно поліпшився. «Це ж от багато було зроблено за ті перші п’ять років», — згадує пані Ольга.

У 2018 році вона вийшла на пенсію через проблеми зі здоров‘ям — за рік до цього перенесла операцію через онкологічне захворювання. Новий адміністратор чоловікового підприємства допоміг Ользі Рубановській долучитися до міського волонтерського центру «Разом до перемоги», який діяв з 2014 року. Вона досі щоденно плете там маскувальні сітки для Збройних сил України.

Коли почався карантин у зв’язку з пандемією COVID-19, Віктор Рубановський зробив спеціальний станок, щоб дружина працювала вдома. За два-три дні вона виготовляє десять квадратних метрів сітки. 

Ольга Рубановська передчувала, що після президентських виборів 2019 року ситуація навколо України загостриться. Коли 24 лютого 2022 року російські війська розпочали широкомасштабний наступ, родина не виїжджала з Краматорська. Вони спакували лише тривожну валізу на крайній випадок. Син і чоловік пані Ольги приєдналися до лав тероборони для захисту міста, а сама вона щодня ходила у волонтерський центр.

У перші місяці після 24 лютого 2022 року російська армія жорстоко обстрілювала Краматорськ ракетами. Одна з касетних ракет прилетіла просто на вулицю, де мешкає пані Ольга з чоловіком. На той момент вона була вдома. Під час обстрілу загинули літні люди. Попри постійну загрозу для життя, Ольга Рубановська не хоче їхати з прифронтового Краматорська. «Тривожно, але сподіваємось на краще», — каже вона, мріючи після перемоги знову подорожувати разом зі своїм чоловіком. «Може, на Мадейру ще раз — дуже там сподобалось».

________________________________________

Olga Rubanovska dreamed of working in a kindergarten and playing the piano there, but she got a technical education and worked as a design engineer at a factory. Since 2003, when independence opened up new opportunities, she has been running a business with her husband. She survived the occupation of Kramatorsk by “DPR” militants in 2014, after which she began her battle with cancer and retired. Now, she actively volunteers and, despite her illness, weaves camouflage nets for the Ukrainian military. 

My father did not like reminiscing about the war

Olga Rubanovska was born on December 29, 1961, in Kramatorsk. Her mother came from the village of Prelesne, Kramatorsk district, and her father was from the Kirovohrad region. Her father participated in World War II. He was drafted into the Red Army in 1943 at the age of seventeen. He was wounded on the battlefield (a bullet tore a tendon in his arm) and never took part in combat again. After returning from the war and until his retirement, he worked as a crane operator at the Kuibyshev Steel Works in Kramatorsk. Her father did not like to talk about the war and did not come to school to share his memories, as parents of other children usually did. “For him, this Victory Day is not a day. Although he didn‘t fight much, he apparently didn‘t have the best memories,” says Olga.

Her mother worked in trade as a saleswoman in a department store and then in a shop. Her family survived the postwar famine of 1947 when Olga‘s mother was twenty. They were starving badly: „We cooked some grass and loboda [type of grass]. It was hard.”

Classical music and technical education

Olga was a sickly child. Due to frequent bouts of pneumonia, she was constantly taken to the sea to recover. Several times, she received blood transfusions, with her father donating blood to his daughter.

As a child, she was fond of music and dreamed of having her own piano. Unfortunately, her parents could not afford the instrument. Her grandmother saved the situation from the Kirovohrad region, who sold homemade butter and milk at the market and had accumulated savings. Olga spent seven years learning to play, dreaming of working in a kindergarten. Her childhood was quite typical and full of hobbies that were common at the time: she played Cossacks and Robbers [similar to Cops and Robbers] and hopscotch, and in winter, she went sledding.

When she turned seven, Olga Rubanovska went to school No. 6. Since her parents were at work and her sister Iryna, who was eight years older, was already studying at a mechanical engineering college, a neighbor‘s grandmother looked after the girl. She liked her studies. She was best at math.

At school celebrations (such as the pioneer initiation ceremony), she played classical music: Bach‘s Inventions, Vivaldi‘s Four Seasons, and Beethoven‘s works. 

In high school, she was elected a Komsomol class leader. Olga Rubanovska prepared political information about party congresses and the situation in the country. She did not like doing this, but she fulfilled her duties as a diligent and responsible student.

Olga graduated from high school in 1979. Her graduation dress was sewn by the daughter of the grandmother who had looked after her as a child. Despite her childhood dream, Olga Rubanovska and her school friends went to study at the Kramatorsk Industrial Institute, where she chose to major in mechanical engineering. She found science easy: the biggest difficulties were in philosophy and the history of the Communist Party. “I didn‘t understand how to tell one party congress from another,” Olga says.

Together with her friends, she went to the Chuhunka summer dance floor, where local musicians played. Among them was bassist Viktor, her future husband, with his band Zarevo. They started a romantic relationship in their senior year of college and later got married.

1980s: father‘s death after the Chornobyl disaster and the start of her career

After graduating from the institute in 1984, Olga Rubanovska was sent to work as a design engineer at the Sloviansk branch of the Research Institute of Mechanical Engineering. There, she was taught to make drafts very quickly because her salary depended on her speed. In 1985, she gave birth to a daughter. 

After her maternity leave, Olga became a design engineer at the Starokramatorsk Machine-Building Plant, where her husband was already working.

She was diligent in her duties and earned a reputation as a responsible employee at the start of her new career. The most important event for her was the immediate assignment of the second qualification category, bypassing the third. Usually, women were given only the third category, and even then, just before retirement. But her boss praised the quality of Olga‘s designs. “This is actually the first category,” he said, “she makes such wonderful designs.“ Her photo hung on the plant‘s honor board for some time. 

The 1980s brought Olga Rubanovska both rapid professional development and losses. Her father died as a result of the Chornobyl disaster. At the time of the Chornobyl accident, he was vacationing at the Koncha Zaspa sanatorium, where he walked barefoot on the grass. At that time, a radioactive cloud covered the Kyiv region. The damage to his skin was severe enough to result in death. 

The deficit, the independence referendum, and business 

In the late 1980s, Olga felt the collapse of the Soviet Union approaching because of the constant shortage of goods. “There was a shortage of everything. Store shelves were empty. I remember going to the 100th [grocery store] and seeing [canned] ‚tourist‘s breakfast,‘ seaweed, and nothing else.” It was especially difficult after the birth of her son Roman in 1993. At that time, the state paid only 17 karbovanets in child benefits and provided food rations once a month.

In the 1990s, due to the economic crisis, enterprises introduced a barter system of paying for labor with goods. Olga Rubanovska was then a member of the plant‘s trade union committee and distributed household appliances, clothes, etc., among the workers by drawing lots. Her colleagues took home leftovers from the canteen, but she did not. The Rubanovskyis left the plant when Viktor opened his own insulation manufacturing company. Olga worked there as a draftswoman. A friend got them involved in the business. In 2003-2007, the Rubanovskyis opened a hairdressing salon, a laundry, and a second-hand store in Kramatorsk.

Life in the occupied Kramatorsk

Olga Rubanovska‘s family supported Euromaidan. Their daughter Svitlana was working in Kyiv at the time, and raiders were trying to seize her company. At home, the parents were constantly following the disturbing news from the capital, but they had no idea that war would soon break out. Kramatorsk had its own local Maidan. Olga and her husband attended one of the pro-Ukrainian rallies.

When the occupation of the cities of Donetsk region by the “DPR” militants began in 2014, Olga and her husband took their daughter to Kyiv and returned home. She recalls that trip as the most terrifying of her life. 

Olga Rubanovska‘s circle of friends supported Russia: they all participated in the bogus referendum on the recognition of the so-called “Donetsk People‘s Republic.” Even her former friends were photographed with the militant leader Babay, after which Olga severed all ties with them. “I said, ‚What are you doing?‘ I had a feeling even then that it would not end like this; there would be war.” She and her husband did not attend the fake referendum. 

During the city‘s occupation, Olga Rubanovska continued to work. The administrator of the Mitrol company, where she worked, joined the armed mercenaries and “walked around the building with an assault rifle.” Olga had been fond of sports since her student days and tried to bring him back to his senses, reminding him of their common hobby—snooker (a type of billiards game). However, to no avail.

She did not go anywhere except to work because she did not want to see all that horror. On July 5, 2014, the Rubanovskyis learned about the liberation of Kramatorsk and decided to look for like-minded people. “We have to do something <...> to prevent this from happening again.” That‘s how Viktor Rubanovskyi joined the Petro Poroshenko Bloc party and twice became a city councilor from this political force.

“Together to Victory”

After the Donetsk regional state administration was moved to Kramatorsk in 2014, many IDPs arrived in the city. Over the next five years, the city‘s amenities improved significantly. “A lot was done in those first five years,” Olga recalls.

In 2018, she retired due to health problems, having undergone cancer surgery the year before. The new administrator of her husband‘s company helped Olga Rubanovska join the city‘s volunteer center Together to Victory, which has been operating since 2014. She still weaves camouflage nets for the Armed Forces of Ukraine there every day.

When the COVID-19 quarantine began, Viktor Rubanovskyi made a special loom for his wife to work from home. In two to three days, she can produce ten square meters of netting. 

Olga Rubanovska had a feeling that the situation around Ukraine would escalate after the 2019 presidential election. When Russian troops launched the full-scale invasion on February 24, 2022, the family did not leave Kramatorsk. They packed only an emergency suitcase for the worst-case scenario. Olga‘s son and husband joined the ranks of the Territorial Defense Forces to defend the city, and she went to the volunteer center every day.

In the first months after February 24, 2022, the Russian army fiercely shelled Kramatorsk with rockets. One of the cluster munitions landed right on the street where Olga and her husband live. She was at home at the time. Elderly people died during the attack. Despite the constant threat to her life, Olga Rubanovska does not want to leave the frontline city of Kramatorsk. “It‘s unsettling, but we hope for the best,” she says, dreaming of traveling with her husband again after the victory. “Maybe to Madeira again, I really liked it there.”

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

Nestydím se za to, jak jsem žila 

Olha Rubanovska snila o tom, že bude pracovat v mateřské školce a hrát tam na klavír, vystudovala ale techniku a pracovala jako konstruktérka v továrně. Od roku 2003, kdy nezávislost otevřela nové možnosti, začala se svým manželem podnikat. Přežila okupaci Kramatorsku ozbrojenci „DLR“ v roce 2014, poté začala bojovat s rakovinou a odešla do důchodu. Nyní se aktivně věnuje dobrovolnictví a navzdory své nemoci plete maskovací sítě pro ukrajinskou armádu. 

Otec nerad vzpomínal na válku

Olha Rubanovska se narodila 29. prosince 1961 v Kramatorsku. Její matka pocházela z obce Prelesne v Kramatorském okrese a otec z Kirovohradské oblasti. Otec se účastnil druhé světové války. V roce 1943 ho jako sedmnáctiletého povolali do Rudé armády. Na frontě byl zraněn (kulka mu přetrhla šlachu na ruce); pak už se neúčastnil bojových akcí. Po návratu z války až do odchodu do důchodu pracoval jako jeřábník v Kramatorských železárnách V. Kujbyševa. Otec o válce nerad mluvil a nechodil do škol, aby žákům vyprávěl své vzpomínky, jak to často dělali rodiče jiných dětí. „Pro něj ten Den vítězství není dnem. Ačkoli moc nebojoval, zjevně neměl nejlepší vzpomínky,“ říká paní Olha. 

Její matka pracovala v oblasti obchodu – byla prodavačkou nejprve v obchodním domě, později v obchodě. Jejich rodina přežila poválečný hladomor v roce 1947; samotné matce paní Olhy bylo tehdy dvacet let. Byli vyhladovělí k smrti: „Vařili nějakou trávu, merlík vařili. Bylo to těžké.“

Klasická hudba a technická specializace

Malá Olha byla neduživé dítě. Kvůli častým zápalům plic ji neustále vozili k moři, aby se zotavila. Několikrát jí dávali transfuze krve, dárcem krve byl její otec. 

Jako dítě milovala hudbu a snila o vlastním pianu. Rodiče bohužel neměli na koupi nástroje peníze. Situaci zachránila babička z Kirovohradské oblasti, která prodávala na trhu domácí máslo a mléko, a podařilo se jí nashromáždit úspory. Olha se sedm let učila hrát a snila o práci v mateřské školce. Dětství měla poměrně typické, naplněné v té době běžnou zábavou: hrála si na kozáky a lupiče, skákala panáka a v zimě sáňkovala. 

Když jí bylo sedm let, začala Olga Rubanovska chodit do školy č. 6. Protože rodiče byli v práci a její o osm let starší sestra Iryna už studovala na strojní průmyslovce, starala se o ni babička ze sousedství. Učení ji bavilo, nejlépe jí šla matematika. 

Na školních slavnostech (např. na pionýrském slibu) hrála Olga Rubanovska klasickou hudbu: Bachovy invence, „Čtvero ročních období“ od Vivaldiho a Beethovenovy skladby. Ve vyšších ročnících byla zvolena třídní organizátorkou Komsomolu: připravovala politické informace o sjezdech strany a situaci v zemi. Nebavilo ji to, ale jako svědomitá a zodpovědná studentka plnila své povinnosti. 

Olha Rubanovska zakončila školu v roce 1979. Maturitní šaty jí ušila dcera té babičky, která se o ni v dětství starala. Navzdory svému dětskému snu Olha nastoupila ke studiu na Kramatorský průmyslový institut, kam šla i většina jejích kamarádů ze školy. Vybrala si obor inženýrská mechanika. Exaktní vědy jí šly snadno, nejtěžší pro ni byla filozofie a dějiny komunistické strany. „Nechápala jsem, jak se dá odlišit jeden stranický sjezd od druhého,“ říká paní Olha. 

Jednou se společně s kamarádkami vypravily na letní taneční parket „Čuhunka“. Hráli tam místní muzikanti. Mezi nimi byl i baskytarista Viktor, její budoucí manžel, se svou kapelou „Zarevo“. Romantický vztah navázali až ve vyšších ročnících studia, později se vzali.

Osmdesátá léta: smrt otce po černobylské katastrofě a začátek kariéry

Po dokončení studia v roce 1984 byla Olga Rubanovska vyslána pracovat jako konstruktérka do pobočky Výzkumného ústavu strojního inženýrství ve Slovjansku. Tam se naučila velmi rychle rýsovat, protože na rychlosti závisel její plat. V roce 1985 se jí narodila dcera. 

Po mateřské dovolené získala Olha práci konstruktérky ve Starokramatorském strojírenském závodě, kde již pracoval její manžel. 

Ke svým povinnostem přistupovala svědomitě a hned na začátku své nové kariéry si získala pověst zodpovědné pracovnice. Nejdůležitější událostí pro ni bylo, že jí rovnou přidělili druhou platovou třídu, přičemž přeskočili třetí. Ženy obvykle dostávaly pouze třetí třídu, a to ještě těsně před odchodem do důchodu. Její šéf však vysoce hodnotil kvalitu Olžiných výkresů. „Je to vlastně na první třídu,“ říkal, „tak excelentní výkresy dělá.“ Její fotografie nějakou dobu visela v závodě na tabuli cti. 

Osmdesátá léta přinesla Olze Rubanovské jak rychlý profesní rozvoj, tak i ztráty. V důsledku černobylské katastrofy zemřel její otec. V době havárie v Černobylské atomové elektrárně byl právě na dovolené v sanatoriu Konča-Zaspa, kde chodil bosý v trávě. Kyjevskou oblast v té době pokryl radioaktivní mrak. Poškození jeho kůže bylo natolik vážné, že mu způsobilo smrt. 

Nedostatek, referendum o nezávislosti a podnikání 

Kvůli neustálému nedostatku zboží na konci osmdesátých let paní Olha cítila, že se blíží rozpad Sovětského svazu. „Byl nedostatek všeho. Regály v obchodech byly prázdné. Vzpomínám si, jak přijdeš do stého [obchodu s potravinami] a tam – [konzervy] ‚Turistická snídaně‘, mořské řasy a nic jiného.“ Obzvlášť těžké to bylo po narození syna Romana v roce 1993. V té době stát vyplácel pouze sedmnáct karbovanců [dočasná měna v letech 1992–1996, která nahradila sovětský rubl po rozpadu SSSSR]přídavků na dítě a jednou měsíčně poskytoval potravinový příděl. 

V důsledku hospodářské krize zavedly podniky v 90. letech 20. století barterový systém, kdy se mzda za práci hradila zbožím. Olha Rubanovska byla tehdy členkou závodního odborového výboru a pomocí losování rozdělovala mezi dělníky domácí spotřebiče, oblečení a podobně. Kolegové si domů brali zbytky z jídelny, ona to ale nedělala. Rubanovští ze závodu odešli, když si Viktor otevřel vlastní podnik na výrobu izolátorů. Olha tam pracovala jako kreslička. K podnikání je přesvědčil jeden známý. V letech 2003–2007 si Rubanovští v Kramatorsku otevřeli kadeřnictví, prádelnu a second hand.

Život v okupovaném Kramatorsku

Rodina Olhy Rubanovské podporovala Euromajdan. Jejich dcera Svitlana v té době pracovala v Kyjevě a jejich firmu se snažili ovládnout corporate raideři. Doma rodiče neustále sledovali znepokojivé zprávy z hlavního města, netušili ale, že brzy vypukne válka. Kramatorsk měl svůj vlastní místní Majdan. Paní Olha s manželem se zúčastnili jednoho z proukrajinských mítinků. 

Když v roce 2014 začali ozbrojenci „DLR“ okupovat města v Doněcké oblasti, odvezli paní Olha s manželem dceru do Kyjeva a sami se vrátili domů. Na tuto cestu vzpomíná jako na nejstrašnější v životě. 

Okolí paní Olhy podporovalo Rusko: všichni se zúčastnili pseudoreferenda o uznání takzvané Doněcké lidové republiky. Dokonce i někdejší její kamarádky se fotografovaly s vůdcem militantních ozbrojenců Babajem. Paní Olha s nimi poté přerušila veškeré styky. „Říkala jsem: Co to děláte? Už tehdy jsem tušila, že to takhle neskončí, že bude válka.“ Na pseudoreferendum s manželem nešli. Během okupace města paní Olha dál chodila do práce. Správce firmy „Mitrol“, kde pracovala, se přidal k ozbrojeným žoldákům a „promenádoval se po budově se samopalem“. Olha měla od studentských let ráda sport, tak se ho snažila přivést zpět k rozumu tím, že mu připomněla jejich společný koníček – snooker (druh kulečníku). Bylo to ale marné. 

Kromě práce nikam nechodila, protože nechtěla vidět všechnu tu hrůzu. Když se 5. července 2014 Rubanovští dozvěděli o osvobození Kramatorsku, rozhodli se vyhledat podobně smýšlející lidi. „Bylo třeba něco dělat <…>, aby se to neopakovalo.“ Proto Viktor Rubanovskij vstoupil do strany Blok Petra Porošenka a dvakrát se stal městským radním za tuto politickou sílu.

„Společně k vítězství“

Poté, co byla v roce 2014 do Kramatorsku přesunuta Doněcká oblastní státní správa, přibylo do města mnoho vnitřních přesídlenců. Během následujících pěti let se vybavenost města výrazně zlepšila. „Za těch prvních pět let se toho udělalo hodně,“ vzpomíná paní Olha. 

V roce 2018 odešla kvůli zdravotním problémům do důchodu – rok předtím podstoupila onkologickou operaci. Nový správce firmy jejího manžela pomohl paní Olze zapojit se do městského dobrovolnického centra „Společně k vítězství“, které fungovalo od roku 2014. Dodnes tam denně plete maskovací sítě pro Ozbrojené síly Ukrajiny. Když začala karanténa kvůli COVID-19, vyrobil Viktor Rubanovskij své ženě speciální stroj, aby mohla pracovat z domova. Za dva až tři dny vyrobí deset metrů čtverečních sítě. 

Olha Rubanovska tušila, že po prezidentských volbách v roce 2019 se situace kolem Ukrajiny vyostří. Když 24. února 2022 ruská vojska zahájila rozsáhlou ofenzivu, rodina z Kramatorsku neodjela. Pouze si sbalili nouzový kufr pro nejhorší možný scénář. Syn a manžel paní Olhy se přidali k jednotkám teritoriální obrany města a ona sama denně chodila do dobrovolnického centra. 

V prvních měsících po 24. únoru 2022 ruská armáda brutálně ostřelovala Kramatorsk raketami. Jedna z kazetových raket dopadla přímo na ulici, kde bydlí paní Olha s manželem. Ona byla v té chvíli doma. Během ostřelování zemřeli starší lidé. Navzdory neustálému ohrožení života Olha Rubanovska nechce přífrontový Kramatorsk opustit. „Je to znepokojující, ale doufáme v lepší časy,“ říká a sní o tom, že po vítězství budou s manželem opět cestovat. „Možná ještě jednou pojedeme na Madeiru, tam se nám moc líbilo.“