Ольга Попадин (* 1923)

«Пам‘ятаю… Декалог: «Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської навали і поставив на грані двох світів творити нове життя. Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї», – то 1-ша. Ще 9-ту пам’ятаю: «Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть… не приневолять тебе виявити тайни».

 

 

Народилась 25. 02. 1923 р. у Львові.

1939 р. –  член Юнацтва ОУН;

1940 р. – заарештована, засуджена на 10 років ув’язнення за участь в ОУН; 1941 р. – перебувала в тюрмі «Бригідки» у Львові, звідки 29-30 червня вдалось визволитись;

1950 р. – закінчила торгово-економічний інститут; вдруге заарештована МГБ, вивезена на заслання в Мордовію;

1953 р. – після амністії повернулася до Львова, де мешкає дотепер.

 

 

Ольга Попадин народилася  25 лютого 1923 року в м. Львів у сім‘ї працівника торгівельного підприємства та домогосподарки. Ольга навчалась в «Рідній школі» ім. короля Данила та у школі ім. Т. Шевченка, потім – у торговельній гімназії у Львові. Ще школяркою відвідувала гуртки «Просвіти», брала участь у художній самодіяльності.

Наприкінці 1938 р., будучи студенткою 2-го курсу гімназії, Ольга Попадин вступила до Юнацтва ОУН – популярної на той час патріотичної молодіжної організації.

Під час наступу німців на Польщу у вересні 1939 р. родина п. Ольги переселилась до села Запитів під Львовом. До міста родина повернулась, коли воно вже було окуповане радянською армією.

«… більшовики були в таких шапках – «будьонівках», з тими шпичаками. Казали, що то є спеціальні – ці, які водять людей і забирають. Старалися не попадати їм на очі. Пізніше,  в 40-му році, то вже почалися вивози людей, арешти… ».

Більшовики розпочали масово заарештовувати та вивозити людей, серед яких опинилася й п. Ольга. У вересні 1940 р. вночі до оселі 17-річної Ольги Попадин ввірвалося четверо людей в цивільному. Обшуку не проводили.  Порадили взяти з собою теплі речі, трохи грошей і забрали до НКВД.

«Один був старший. Вони старалися говорити по-українськи.  І один з них… так розбудили, то тато встав… Потом кажуть до мене: «Ти Оля?» Я: «Так!» «Ну то вставай. Ми підем, поговорим з тобою».

Ольгу Попадин відвезли у Замарстинівську тюрму, де утримували під час слідства і допитів.

«І він: «Знаєш?» Я кажу: «Не знаю» А він каже: «Шо, ти Любу Шевчика не знаєш?» А провідміняв вже як на мужчину. Я кажу: «А хто то: хлопець чи дівчина?» Як він то не знає. Він от так був: як в цьому кінці ганку, а то був стіл. Він там був. Як я сказала, він опинився коло мене. Як вдарив мене по лиці, то я вся аж задеревіла».

У Замарстинівській тюрмі Ольга Попадин перебувала у 64-й камері.  

«… на такому місці, як від тих дверей до того, то там можна було чотирьом спати. Якщо десь спати, то так… там матраци були, ше польські. Бо то була польська військова тюрма. На такий один матрац односпальний то йшло два… якщо два попало, то добре. А було часто, шо треба було три. Два туди спало, а третій – в ногах».

15 січня 1941 р. Ольгу Попадин засудили до 10 років ув’язнення. Судовий процес, на якому вона була засуджена, відомий в історії під назвою «процес 59-ти». Молодь віком від 15 до 25 років звинуватили у зв’язках з ОУН та в антирадянській діяльності. До смертної кари засудили 42-ох осіб, серед них – 11 дівчат. Решту підсудних засудили на 10 років ув‘язнення з наступним засланням та позбавленням громадянських прав.

«По порядку рахують: «на розстріл, на розстріл, на розстріл, на розстріл…». Бо спочатку списку йшли такі, шо дуже заангажовані були. Вже пізніше, під кінець: «на 10 років, на 10 років, на 10… » –  так пару... З 59-ти то було… Там мужчин було 37, жінок було 22. Знаю, шо жінок половина було «на розстріл», а 11 – «на 10 років». З мужчин всього 5 чи 6 було «на 10 років», а остальні були «на розстріл». 

Після суду п. Ольга потрапила до камери з кримінальними злочинцями. Через жахливі умови утримання, відсутність ліжок, тісноту, антисанітарію вона почала дуже хворіти.

«В камері ми були, то ми вже попали разом з кримінальниками, тому шо досі ми сиділи, хоч там дуже тяжкі умови були, дуже тісно було… І там я зачала хворіти дуже. Як була на Замарстинові, то я була здорова людина, а там я чогось зачала хворіти. Раз, другий… я там три рази в лікарню попадала. І третій раз, як я вже попала в лікарню, то мене якраз війна захопила».

22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Частини Червоної армії відступали. Під час відступу підрозділи НКВД за наказом з Москви почали знищувати в’язнів: підпалювали і підривали гранатами камери,  де знаходились люди, розстрілювали з кулеметів людей на тюремних подвір’ях.

 «Більшовики вернулися і зачинають обстрілювати. Деякі такі були, шо вибігли. Такі мужчини відразу вибігли додому їхати. І їх якраз там постріляли коло воріт. Зачали нас обстрілювати. Кілька куль влетіло до нас в палату».

Зі вступом частин вермахту до Львова на початку липня 1941 р. пані Ользі вдалося визволитись з тюрми і щасливо повернутися до батьківського дому. Майже на 3 роки німецькі окупанти «замінили» окупантів радянських.

«Перше вони зачали всіх жидів виловлювати… потім вже почали і деяких наших брати».

У Львові залишатися було небезпечно, тому родина п. Ольги виїхала на Лемківщину. Згодом Ольга Попадин повернулася до Львова, влаштувалася на роботу. Увесь цей час допомагала українському підпіллю.

Вже у часи «другої радянської окупації» у 1946 р. їй вдалося екстерном отримати атестат зрілості радянської школи та вступити до Львівського торгово-економічного інституту, який закінчила у 1950 р. Проте арешти та  масові вивози людей тривали. Радянські спецслужби, що повернулись до Галичини, знову почали розглядати старі справи в’язнів

Однієї ночі 1950 р. прийшли до п. Ольги й забрали її до тюрми. Цього разу їй інкримінували втечу з тюрми. Друге ув’язнення п. Ольга відбувала у 18-й камері тюрми на Лонцького у Львові. Хвора на туберкульоз жінка опинилась в жахливих тюремних умовах. 18 в‘язнів спало й сиділо на підлозі. Перебувала п. Ольга там 9 місяців.

«… і ми всі в одну ніч – нас тоді забрали, арештували… якось дуже було, пам’ятаю, душно. Ввійшла я в ту камеру внизу – така духотища. А я вже тоді була хвора туберкульозом. То мені було дуже тяжко».

             Навесні 1951 р. Ольгу Попадин вивезли до Мордовії до виправно-трудового табору (ИТЛ). Спочатку вона опинилася у пересильній тюрмі у Києві, звідки її направили на «пересилку» у Москві. У Мордовії п. Ольга працювала на швейній фабриці.

«… Весною в травні місяці мене вивезли в Мордовію. В київську пересилку, в московську пересилку, а потім в Мордовію… Працювали. Хто міг, то за зоною працював. Там швейні фабрики були. Шили бушлати для солдатів».

Після амністії 26 квітня 1953 року 30-річна Ольга Попадин повернулася до Львова, де мешкає дотепер.

 

 

Автор: Ірина Марків