Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Масі Мустафа Найєм Masi Mustafa Nayyem (* 1984)

• народився 21 грудня 1984 року в м. Кабулі, Демократична Республіка Афганістан; етнічний пуштун

• у 1990 році переїхав в Українську Радянську Соціалістичну Республіку слідом за батьком і старшим братом Мустафою

• у 2002–2007 роках навчався на юридичному факультеті Міжнародного Соломонового університету

• 2012 року створив власну юридичну компанію «Міллер»

• брав участь у Революції гідності

• у серпні 2015 року був мобілізований як офіцер запасу

• брав участь у боях за Авдіївську промзону влітку та восени 2016 року

• 2 листопада 2018 року отримав свідоцтво адвоката

• після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну брав участь у захисті Києва, бойових діях на Запорізькому напрямку та на Донеччині

• 5 червня 2022 року був тяжко поранений

• співзасновник громадської організації «Принцип», яка є правозахисним центром для українських військовослужбовців

“Everybody says sex is obscene. The only true obscenity is war.”

― Henry Miller, Tropic of Cancer

Життя Масі Найєма почалося в Кабулі під час війни. Через понад 30 років він сам воює, захищаючи Україну. Він відкрив свою юридичну фірму, щоб мати змогу боротися за краще суспільство, і постійно робить це в своїй професійній діяльності, військовій службі та громадському активізмі.

«Дитинство було найпростішим моментом у житті»

Масі Мустафа Найєм народився 21 грудня 1984 року в Кабулі — столиці Демократичної Республіки Афганістан. Його батько — Мухаммад Найєм був єдиним зі своїх 12 братів та сестер, хто здобув вищу освіту; саме тому він розумів її цінність не лише для однієї людини, але і для цілої держави. У 1976 році був заступником міністра освіти в уряді Мухаммеда Дауда. Мати Мустафи — Латіфа Розаі — була вчителькою математики. Вона померла на десятий день після пологів від жовтяниці, якою заразилася під час післяпологових ускладнень та переливання крові. Після смерті коханої дружини Мухаммад Найєм залишився сам з двома синами: старшим Мустафою (1981 р. н.) та новонародженим Масі. «Він вирішив, що має вчитись психології, щоб зрозуміти, як бути з цими дітьми». У 1987 році Мухаммад поїхав за обміном у Москву, де навчався на аспірантурі в Академії педагогічних наук СРСР. 

Масі прожив в Афганістані до 1990 року. Там його разом з братом виховувала бабуся Маголь та тітка Заро, яка втратила під час війни своїх чоловіка та сина — їх вбили таліби. Ця війна забрала в Масі ще одну рідну людину — дядька Семата — він загинув під час обстрілів Кабула. У п’ятирічному віці хлопець пішов у місцеву школу. Досі пам’ятає дорогу від дому до навчального закладу: «Там уздовж вулиці обкопували траншеї, куди після нічних боїв скидали залишки рук, ніг чиїхось, щоб вони не гнили, і закопували».

Початок життя в Україні 1990-х: золоті розчіски, кіоск, блакитна «лада» та Ахмад Захір

Під час навчання в Академії батько Масі Найєма познайомився з колегою — аспіранткою Валентиною Колечко. Згодом вони одружилися та переїхали разом до Києва, до комунальної квартири, де їй належала одна з кімнат. Батько забрав з Афганістану синів, а в січні 1992 року в пари народилася дочка — Латіфа Маріам. Найєми були однією з типових молодих сімей у свіжонезалежній Україні: Мухаммад та Валентина вчилися, виховували малих дітей і пробували знайти роботу, яка забезпечила б прожиття. 

Після приїзду в Україну Масі віддали в садочок, а у вересні 1992 року він пішов у школу-інтернат санаторного типу №19, де лікували його сколіоз. Через два місяці хлопця перевели до загальноосвітньої школи №61, а у 1996 році — №70 (обидві — в Шевченківському районі міста Києва). 

Для того щоб забезпечити сім’ю, Мухаммад почав займатись роздрібною торгівлею — пропонував покупцям сувеніри, іграшки, товари домашнього вжитку та інші дрібні речі. Торгівля в 1990-ті, у період розвалу економіки та гіперінфляції, дозволяла багатьом заробити необхідні кошти, проте працювати треба було тяжко і багато: «Одного разу батько замовив, взяв в когось в борг [кошти] і замовив з Китаю три тисячі штук розчісок. Ми жили в кімнаті, в якій складано було це — отак наше ліжко, довкола все це аж до стелі, я їх ніколи не забуду. Вони золотистого кольору, і вони нескінченні були». 25 серпня 1999 року Мухаммад і Валентина відкрили свій перший кіоск у підземному переході на площі Перемоги (з 2023 року — площа Галицька). 

У 1995 році сім’я купила автомобіль — світло-блакитну «ладу» четвертої моделі, це дозволило їм їздити відпочивати — на Київське море та у Ржищів, що за 80 кілометрів від Києва, звідки була родом пані Валентина. Під час поїздок в авто вмикали пісні «афганського Елвіса Преслі»: «Ахмад Захір, співак, він як в Україні Тарас Шевченко. В нього дуже важке життя було, в нього неймовірно красиві пісні. Ми їхали і слухали ці пісні по дорозі».

Юридична практика: «Віддати борг суспільству»

Після закінчення Технічного ліцею Шевченківського району міста Києва (фізико-математичний клас) хлопець хотів продовжити справу батька та займатись психологією, проте рідні переконали його, що потрібно вибрати юриспруденцію: «29 серпня 2002 року <...> я йшов вверх з велосипедом у бік дому, проходжу, дивлюсь, написано: “Міжнародний Соломонів університет”. Прийшов і кажу: “Можна до вас?”. Вони кажуть: “Давай”. Я кажу: “Правознавство”. Питають: “Правознавство чи міжнародне право?”. Кажу: “Я не розбираюся, давайте що-небудь”. — “Ну, правознавство нехай буде”». Таким чином хлопець вибрав те, що визначило не тільки його життя, але і розбудовує демократію в українському суспільстві. 

У 2012 році Масі Найєм відкрив власну юридичну компанію: «Я хотів влади. В тому сенсі, що я хотів мати владу, щоби допомогти тій бабусі десь в Запорізькій області, казна-де; для того щоб показати злочинцям, що на захист навіть найбіднішої людини встануть. І встануть дуже сильні». Для назви компанії було вибрано прізвище улюбленого письменника — Генрі Міллера — «назвав компанію так, щоб за неї хотілось боротись». Станом на 2023 рік юридична компанія «Міллер» займається чотирма практиками: кримінальною, економічних та службових злочинів, захисту бізнесу та судових спорів; а 38% справ становлять кейси pro bono: «Я бачу, що в новинах щось сталося. Треба допомога? Так давайте ми вам допоможемо». У цей відсоток входять як майже невідомі справи, так і процеси, які привернули увагу широкої публіки.

2017 рік був для Масі роком повернення до юридичної діяльності (у жовтні 2016 року він був демобілізований з армії), але також «затишшям перед бурею», якою став наступний, 2018 рік. Почалось усе з побиття брата Мустафи, який на той час був народним депутатом України, пізніше сталися замах на життя громадського активіста Сергія Стерненка та вбивство депутатки Херсонської обласної ради Катерини Гандзюк. 2 листопада 2018 року Масі Найєм отримав свідоцтво адвоката. З квітня 2014 року, коли прийшов перший клієнт, до сьогоднішніх днів компанія пройшла шлях від фірми, яка запускає та супроводжує приватний бізнес, до інституції, яка впливає на соціум та будує спільні цінності. «Міллер» через свою позицію неодноразово була в центрі публічних скандалів, а на офіційних бланках, керівництво розмістило цитату з Генрі Міллера: «Єдина справжня непристойність — це війна». 

Юридична діяльність для Масі Найєма — це одна з можливостей захистити спільноту: «Загалом суспільство… уявімо собі, що це жінка, наприклад матір. І ти розумієш, що ти їй щось винен. Винен в сенсі, що вона тобі дала життя, дала можливість тут розвиватись, жити. Коли ти захищаєш її, ти так чи інакше робиш егоїстичну, але важливу річ — ти створюєш безпечне суспільство навколо себе. Це борг, який ти мусиш віддати». 

На Майдані: «Ми перемогли»

Масі Найєм брав участь у Помаранчевій революції, а громадську діяльність розпочав з подій Революції гідності: «Листопад 2013 року… Рівень несправедливості держави був настільки високий, що рано чи пізно це мало б статись». Допис про збір на Майдані Незалежності, який Мустафа Найєм опублікував 21 листопада 2013 року, розпочав Євромайдан, проте для пана Масі українська революція розпочалась на десять днів пізніше, коли підрозділ міліції «Беркут» спробував розігнати Майдан та жорстоко побив студентів: «Тоді я зрозумів, що це власне боротьба». Після прийняття Верховною Радою диктаторських законів 16 січня він усвідомив, що потрібно готуватись до фізичного протистояння — приготував собі бронежилет та наколінники, «зрозумів, що треба буде застосовувати силу, коли Майдан будуть пробувати знести». Прийняття законів 16 січня перевело протести в гарячу фазу, яка призвела до масових розстрілів майданівців 18–21 лютого 2014 року: «Почали ми будувати барикади біля стели, там, де тепер алея Героїв Небесної Сотні, далі будувати барикади, підіймати мішки вверх біля [Жовтневого] Палацу». Після підписання угоди про врегулювання внутрішньої кризи та втечі Віктора Януковича стало зрозуміло, що «ми перемогли». У цей час почалась анексія Кримського півострова та російсько-українська війна, а пан Масі повністю занурився в роботу. 

Військова справа: 2016 

Масі Найєм був мобілізований до лав Збройних сил України 10 серпня 2015 року. Вже наступного дня він пройшов медичну комісію у військкоматі та отримав направлення на навчання на Яворівському полігоні, оскільки після закінченої на останньому курсі університету військової кафедри входив у молодший офіцерський склад запасу. До Львова військові їхали автобусами з емблематикою Євро-2012. Серед інструкторів були ті, хто брав участь в Афганській війні: «Викладачі розповідали: “Ось ми, коли воювали в Афганістані…”. Я такий вставав і казав: “Слухайте, а можете цю дічь мені не розповідати, тому що, сорі, я з Афганістану. Забудьте це, відрефлексуйте і нікому не розказуйте, тому що це — позор”». 

Після навчання він розпочав службу у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ. В березні 2016 року його бригада вирушила в Донецьку область — спочатку в Новгородське (з 2021 року — Нью-Йорк): «Там ми опинилися в кілометрі від лінії фронту, і я дуже пишався собою, ми вважали, що ми дуже близько». У червні 2016 року військових відправили на перегрупування в Київ і потім знову в Донецьку область, але тепер в Авдіївку, яка була у самому епіцентрі боїв, адже, розташована за декілька кілометрів від Донецька, контролювала трасу Донецьк — Горлівка й північні частини Донецька та Ясинуватої. В Авдіївській промзоні, над якою була постійна заграва, він разом з батальйоном пробув до 21 жовтня 2015 року. 

28 жовтня 2016 року Масі Найєм був демобілізований і практично одразу повернувся до професійної діяльності: «Буквально через три дні після демобілізації я прийшов в офіс». Після війни уніформа стала для пана Масі дуже важливою, елементом приналежності: «Я дав собі слово, що зберу, щоб в мене було хоча б п’ять сорочок і хоча б два костюми, тому що я хотів ходити в костюмі на роботу, як справжній юрист. <...> Форма каже про те, чим ти займаєшся». Після повернення пана Масі юридична компанія «Міллер» почала захищати в суді активістів, журналістів та ветеранів АТО. 

Військова справа: 2022 

Розуміючи ситуацію, за два тижні до 24 лютого 2022 року Масі Найєм разом з колегами затвердили протокол дій у разі повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну — «згідно з протоколом, я мав разом з партнерами компанії бути протягом трьох годин, як ми дізнались, в офісі, щоби дати накази всім іншим, що робити». Зранку 24 лютого пан Масі сів у машину, зібрав документи і попросив колег виїжджати з Києва, після цього приїхав додому, дочекався, поки колеги поїдуть до Львова, і вирішив, що потрібно знайти зброю, готуватися до оборони Києва. 26 лютого він отримав автомат і приєднався до своїх друзів в організації «Гонор». Брав участь в обороні Києва. Після цього у складі одного з розвідувальних батальйонів Збройних сил України Масі Найєм виїхав на фронт у Донецьку область, де в околицях Слов’янська під час бойового завдання отримав важкі поранення. Зараз, після операцій та реабілітації, продовжує службу в лавах Збройних сил України та займається громадською діяльністю, зокрема разом з однодумцями створив громадську організацію «Принцип». Вона має на меті ознайомити пораненого військового з правами та можливостями після евакуації з поля бою на кожному з етапів, зокрема під час лікування, проходження військово-лікарської комісії, лікування за кордоном, протезування та встановлення інвалідності. Потреба у створенні правозахисної ініціативи стала очевидною після того, як пан Масі почав оформлювати довідку на відпустку. Тоді він побачив проблему: «Для мене просто будь-яка людина, яка була на війні поранена, — вона просто герой, тому що вона пережила ад. Ви ніколи не зможете почути до кінця деталі жаху, який пережила ця людина, тому що вона нездатна це передати. А тут в черзі їх купа, поранених людей». Також він є амбасадором клініки «Superhumans», яка займається протезуванням та реабілітацією військових та цивільних. 

Своїм щоденним життям та виборами в ньому Масі Найєм бореться «за суспільство, за таку систему координат, в якій є цінності».