Я жив на Академічній вулиці у Львові, і в 50-ім році мене арештували. Це окрема історія. Я поїхав до Києва у відрядженння, було це у 1950 році. Був у Києві місяць. Я чув, що за мною слідкують. Мій товариш, який працював в Міністерстві охорони здоров'я, відпровадив мене ввечері, в ресторані повечеряли, і я сів на поїзд їхати додому, до Львова (то було перед великодніми святами). Зайшов я в вагон, ліг на другу полицю нагорі. Зранку о п'ятій годині поїзд приїхав у Красне, то було 4 квітня, сніг ще лежав. Мене розбудили. Бачу — стоїть двоє мужчин. «Збирайтесь». Забрали валізочку маленьку, мене вивели з вагону на станцію, завели в кімнату, там сидів їх начальник. Все переглянули. Посадили мене в машину, «газік», двоє сіло ззаду коло мене, начальник сів спереду, і повезли мене до Львова. Дивно було: чого вони мене не взяли на станції у Львові?
"Я там жив, а він побудував хату собі поруч. Косив, сини помагали, він своїми руками робив. Чмола — то була людина воєнного типу, дисциплінована. І там побудував собі хату. Він піднімав тих хлопців в шостій годині рано, там дисципліна була така. У школі він викладав нам географію і предмет, що називався тоді «руханка». Фізкультура називалася в нас «руханка». Перед уроками сходилися грати — відбиванкою називалося (волейбол), кошиківкою (баскетбол) і так далі. Чмола організував походи в Карпати. Брав старших. Був дуже строгий, як хтось відставав, він міг залишити в якомусь селі і далі йшов. Дуже строгий був. Крім цього, він провадив бібліотекою — на великій перерві видавав книжки нам з бібліотеки. Але що книжки були старі, він дома переплітав їх. Книжки сам зшивав. В його кабінеті — не дай Господь було, щоб якась мала царапина на столі! То було горе! Ми приходили до кабінету і дивилися, чи попередники перед нами десь щось не царапнули. За то дуже була відповідальність велика перед Чмолою."
Коли я вчився за німців в медінституті (я лікар сам гінеколог), тут почалося таке нещастя між поляками і українцями. Поляки вбили нашого професора Андрія Ластовецького, наші вбили професора Ялового на вулиці… Пізніше ми, студенти, своїх професорів, а вони своїх професорів на заняття водили і додому приводили. Охороняли. У мене є книжка, там є портрети тих професорів і то все описано. Називається по-польськи «Война, людзє і медицина».
Коли я бував в Дрогобичі, я завжди підходив до сусідів Чмоли, розпитував. І там була одна пані, яка була в тюрмі, але потім вийшла. Вона була дівчинкою тоді, як за Чмолою приїхали, його арештували. Приїхала «полуторка», як називали, машина, приїхало двох енкаведистів, заїхали до них, до цих сусідів, питають: «Де Чмола?» Вони кажуть: «Чмола там живе». Через якісь кілька хвилин вони його вивели, посадили на ту машину, завернули назад, а навпроти жив колишній січовий стрілець, вчитель Дмитро Бурко. Він викладав в гімназії німецьку мову. Посадили і того Бурка на машину і забрали. І так після того вони зникли. Його знищили, там, в Дрогобичі страшно понищили людей.
Значить, цікава була історія з Ігорем Чмолою. Як він був малим хлопцем, взяв зі школи крейду. До хати було кілометр, по вул. Ліснянській в Дрогобичі. Він їде (на ровері) і на кожному стовпі пише: «Ігор Чмола, Ігор Чмола, Ігор Чмола». Потім, казав мені Тарас, прийшов тато, як побачив то «Ігор Чмола», як дав йому відро з водою і шматою, він мусів йти стирати то зі стовпів. І каже, тато його навчив, щоби він повторював, що nomina stultorum ubique locorum, по-польськи «імя ма глупє на каждім стлупє». Таке я про Ігоря пам'ятаю.
Лев Лебіщак народився 20 травня 1922 року в Дрогобичі. Матір з дому Ковалів, родом з села Медвежа. Батько Лева викладав медицину в Українському таємному університеті. Лев Лебіщак навчався в Дрогобицькій гімназії. Співав в церковному хорі церкви св. Трійці. З 1943 по 1949 рік навчався у медичному інституті у Львові. 1950 року був заарештований на станції Красне. Перебував в ув‘язненні у тюрмах Львова. З 1950 по 1958 року — на засланні в лісах Сибіру. Лікар-гінеколог. Проживає в м. Львові.
Hrdinové 20. století odcházejí. Nesmíme zapomenout. Dokumentujeme a vyprávíme jejich příběhy. Záleží vám na odkazu minulých generací, na občanských postojích, demokracii a vzdělávání? Pomozte nám!
