Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.
Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)
Війна змінила мене, але не зламала
народилася 2 січня 1982 року в селищі міського типу Новопсков Луганської області
у 1999-му переїхала до Луганська
у 2000–2005 рр. була студенткою Луганського національного університету за спеціальністю «Економіка»
протягом 2003–2020 рр. працювала в одному з найбільших в Україні банків
у 2011 році переїхала до Києва, отримавши посаду в центральному офісі банку
під час Революції гідності 2013–2014 рр. постійно приходила на Майдан
стала виконавицею головної ролі у рок-мюзиклі «Got to be free» про події Революції гідності, перші закриті покази якого відбулися у 2016 році
разом з письменником Сергієм Жаданом організувала літературно-музичний фестиваль «Дорога на Схід», який пройшов 2016 року в Новопскові, Сватовому та Старобільську на Луганщині, а у 2017 році — в місті Ізюм на Харківщині
наприкінці 2017 року випустила перший власний музичний альбом
у 2018 році ініціювала створення першого у Новопскові муралу «Натхнення» художника Андрія Пальваля за ескізом ілюстраторки Надії Каламєєць
навчалась на магістерській програмі з публічного управління та адміністрування в Українському католицькому університеті
з 2020 року працювала в аналітичному центрі «Вокс Україна» на посаді директорки з комунікацій
на початку повномасштабного російського вторгнення виїхала до Німеччини, продовжила волонтерську діяльність, брала участь у благодійних концертах, допомагала доставляти в Україну ліки та іншу допомогу
була координаторкою проєкту «Seeds for Ukraine»
у жовтні 2022 року заснувала громадську організацію «Фундація “Зростай”», що допомагає жінкам та дітям з Луганщини, які стали переселенцями через війну
Коли Марина Богун співала про Революцію гідності у рок-мюзиклі «Got to be free», їй не доводилось грати роль, адже вона робила те, що й під час Майдану в Києві. Експертка з маркетингу та комунікацій і меценатка, вона реалізувала чимало проєктів на рідній Луганщині. З початком повномасштабного вторгнення їй довелось ненадовго виїхати до Німеччини: там вона брала участь у благодійних концертах, передавала ліки в Україну та координувала проєкт, що збирав насіння для звільнених навесні 2022 року територій. Щоб допомогти жінкам та дітям, які були вимушені виїжджати з охопленої війною Луганщини, Марина Богун заснувала громадську організацію «Фундація “Зростай”».
Марина Богун народилася 2 січня 1982 року в селищі міського типу Новопсков Луганської області. У віці пʼяти років пані Марина вже виступала з піснею на сцені місцевого будинку культури. З першого класу почала ходити в музичну школу, відвідувала заняття з танців. Протягом 1990-х років пані Марина брала участь у численних творчих конкурсах, що проходили в Луганську та інших містах Луганщини, а також у Харкові. Виступала і в Росії, до кордону з якою було кілька десятків кілометрів. Тогочасний пісенний репертуар був переважно російськомовним, однак, як згадує пані Марина, «“Червона рута” стимулювала наших місцевих викладачів давати нам українську програму та авторські українські пісні». Пані Марина кілька разів брала участь у цьому молодіжному фестивалі.
У 1999 році Марина Богун переїхала до Луганська. Спершу вона вивчала оперний спів, однак невдовзі покинула навчання і стала студенткою Луганського національного аграрного університету. Її спеціалізацією була економіка та менеджмент, але вона продовжила займатись музикою, виступала на студентських концертах, фестивалях та конкурсах. Аграрний університет мав погану репутацію — ректорка була депутаткою Луганської обласної ради від «Партії регіонів» та чинила тиск на викладачів і студентів. Їх змушували агітувати та віддавати свій голос за певних кандидатів: «Декани збирали викладачів, викладачі збирали групи і прямо говорили: “Ви голосуєте за “Партію регіонів”. Ви голосуєте за Віктора Януковича”». Через те що пані Марина не могла знайти паспорт у день виборів, їй погрожували відрахуванням та зрештою змусили написати пояснення, чому вона не проголосувала.
З 2003-го Марина Богун працювала в банку, кар’єра розвивалася. У 2011 році їй запропонували підвищення, тож вона переїхала з Луганська до Києва. Часто бувала в робочих закордонних поїздках, побачила омріяну українцями Західну Європу на власні очі. Напередодні Євро-2012 (чемпіонат Європи з футболу, який проходив улітку 2012 року на стадіонах Польщі та України) пані Марина відчувала піднесення — Україна стала цікавою для світу. Водночас вона спілкувалася з багатьма бізнесменами та знала про існування іншої реальності — владна верхівка та особи, пов’язані з нею, привласнювали успішні бізнеси і не допускали конкурентів у прибуткові сфери.
Коли стало відомо, що Віктор Янукович не підпише Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, пані Марина була серед тих, кого це дуже обурило. У ніч на 30 листопада 2013 року силовики жорстоко побили мітингувальників, які залишалися на Майдані. 1 грудня пані Марина вийшла на Марш мільйона — масовий мітинг проти свавілля влади в Києві: «На моєму старому телефоні є записи <…> з параду 1 грудня, коли ми йдемо з парку Шевченка, — повністю весь бульвар Шевченка, повністю весь Хрещатик… Я стою біля Поштамту, і ми всі співаємо Гімн України. <…> І всі навколо говорять про те, що так не буде. У суспільства було величезне бажання змін».
Разом з колегами Марина Богун щодня ходила на Майдан: «Ми носили ліки, їжу, одяг. У нас в офісі був мініштаб, де ми щось збирали. Ми робили плакати і виходили з ними. <…> Розміщували у себе людей на ночівлю». Вона була там 18 лютого 2014 року, коли у Будинку профспілок, де розташовувався штаб Майдану, спалахнула пожежа. Тоді ж розпочалися масові розстріли протестувальників: «Ми були там майже цілий день, розносили їжу. <…> Я памʼятаю, як тоді заговорила з дівчиною, Олеся Жуковська її звали. Вона сама до мене підійшла: “Ви зараз рознесете їжу і дайте мені коробку, бо нам ліки треба фасувати”. <…> А потім я дізналась наступного дня, що її снайпер поранив у горло».
Революція гідності сколихнула не тільки професійних митців, а й тих, для кого музика була захопленням для душі. Тоді разом з Іваном Леньом (рок-музикантом, учасником гурту «Kozak System») та Данилом Біликом (за фахом юристом) Марина Богун виконувала пісні, написані Володимиром Лавренчуком (на той час головою правління одного з банків). Лавренчук звернувся до режисера Сергія Проскурні з ідеєю створити рок-мюзикл «Got to be free». Марина Богун отримала в ньому головну роль: «Мене питали, кого я граю. Мені здавалось, я нікого там не граю. Мені просто треба було приходити на Майдан і робити те, що я робила».
У 2016 році відбулися перші закриті покази: «Це було повне відтворення атмосфери Майдану. Гості були залучені — вони так само носили шини, переносили мішки під час вистави». З часом до проєкту приєдналися засновник Театру на Подолі, режисер Віталій Малахов, актори Дмитро Лінартович, Георгій Хостікоєв, колишній міністр культури та «голос Майдану» Євген Нищук. Були дописані пісні «Дорога на Схід» (на вірші Сергія Жадана) і «Вантаж 200» та включено епізод про початок війни. У 2018 році «Got to be free» показали на головній сцені фестивалю української культури в Канаді Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival. Рок-мюзикл також увійшов до постійної програми Театру на Подолі.
Із Сергієм Жаданом Марина Богун познайомилась у Львові. Вони земляки: письменник родом зі Старобільська, до якого від Новопскова всього 30 кілометрів. Тож пані Марина запропонувала Сергію Жадану разом провести літературно-музичний фестиваль «Дорога на Схід». У 2016 році він відбувся у трьох містах Луганщини — Старобільську, Новопскові та Сватовому. Банк, у якому працювала пані Марина, взяв на себе організаційні витрати. Наступного року «Дорога на Схід» пройшла в Ізюмі на Харківщині. З цієї нагоди також відкрили мурал: «Місцеві активісти перейменували площу Леніна на площу Джона Леннона [внаслідок декомунізації]. Поруч з цією площею був будинок. Місцева влада погодила місце. <…> Єдине, про що влада попросила, — написати фразу “Дайте миру шанс” [знаменитий рядок із пісні гурту “Бітлз”]». З квітня по вересень 2022 року Ізюм перебував під російською окупацією. Внаслідок бойових дій мурал було посічено шрапнеллю.
Перший мурал у Новопскові зʼявився також завдяки Марині Богун. Вона знайшла фінансування та залучила художника-мураліста Андрія Пальваля («Гетьман Скоропадський» та «Симон Петлюра» у Києві, «Тарас Шевченко» у Харкові, «Джон Леннон» в Ізюмі — його роботи). Зробити мурал за малюнком ілюстраторки Надії Каламєєць було спільною ідеєю пані Марини та її партнера: «Це малюнок закоханої пари, адже ми були дуже закохані. І мені хотілось увіковічнити цю історію». Проте в мурал було вкладено ще одне послання — пані Марина дякувала творчому середовищу, в якому сформувалась. Після початку повномасштабного вторгнення вона вкладала в благодійні набори для переселенців з Новопскова (селище майже одразу було окуповане росіянами) екосумки, чашки, листівки та альбоми із зображенням, як на муралі: «Ці речі були для них найцінніші. Вони були такі щасливі, тому що це частка їхнього рідного дому».
Разом з коханим, ветераном батальйону «Айдар» (одного з перших добровольчих батальйонів, що став на захист Луганщини у 2014 році), пані Марині вдалося втілити ще одну ініціативу на Луганщині. Це був волонтерський табір для учасників російсько-української війни «Ветерани будують». Проєкт дозволив ветеранам не лише поспілкуватись, але й власноруч створити щось для місцевої громади. Марина Богун допомагала з комунікацією та пошуком фінансування — частину необхідної суми вдалося зібрати через краудфандингову платформу «Спільнокошт». Влітку 2021-го учасники ініціативи зібралися у прифронтовому місті Попасна та побудували скейт-парк. «Ветеранам вдалося хоча б на деякий час потрапити в середовище своїх».
Зранку 24 лютого 2022 року пані Марину розбудив телефонний дзвінок — про початок війни вона дізналась від коханого. Він просив її негайно поїхати з Києва. З виїздом допомагав колега по роботі. Вони простояли в заторах на виїзд із міста близько семи годин, дорога до Хмельницького тривала майже п’ятдесят: «Це були колони машин, які дуже повільно рухались. Їхали військові, їх пропускали. Хтось виривався вперед, нахабнів. Все як у житті — люди проявляли як найкращі, так і найгірші якості». Потім родина пані Марини перебралась до друга, що жив під Івано-Франківськом, звідти — до Польщі й зрештою до Німеччини. Пані Марина хотіла відправити доньку до її батька в Канаду та повернутися в Україну, адже там залишався її коханий. Після початку повномасштабного російського вторгнення він повернувся до війська.
У Німеччині Марина Богун познайомилась з багатьма волонтерами та представниками благодійних фондів, що допомагали українцям, брала участь у благодійних концертах, організувала передачу ліків в Україну. Також долучилася до команди проєкту «Seeds for Ukraine», в рамках якого люди з усього світу надсилали насіння поширених городніх культур в Україну. Його передавали жителям деокупованих навесні 2022 року територій. «Світлини, які я бачила, — розбиті будинки, розбиті ворота, простріляно все, і стоїть бабуся, яка тримає в руках [пакунок]. В одну упаковку входив 21 набір різного типу насіння. І вона була дуже щаслива, бо знала, що посадить це і зможе прохарчуватися».
У жовтні 2022 року Марина Богун зареєструвала громадську організацію «Фундація “Зростай”», яка опікується жінками та дітьми з Луганщини. За благодійні пожертви з-за кордону вона закуповує необхідні речі та передає їх родинам переселенців, також вкладає до посилок українські книжки — про це просять самі переселенці. Спільно з американськими благодійниками пані Марина започаткувала проєкт, завдяки якому переселенки власноруч вʼяжуть пледи та шкарпетки й отримують кошти з їхнього продажу. У серпні 2022 року їй вдалося організувати поїздку переселенок до Польщі, під час якої жінки побачили, як працюють місцеві гуманітарні пункти, та познайомилися з українськими біженцями. Також відбулась поїздка до Буковелю в березні 2023 року, що задумувалась як спроба відволікти жінок від переживань через війну та відкрити для них Україну, адже дехто з них тоді вперше побував у Карпатах.
У найближчих планах Марини Богун у травні 2023 року — організація індивідуальної психологічної допомоги та серія онлайн-зустрічей з української мови та фінансової грамотності для жінок, які хочуть заснувати власний бізнес.
Війна випробовує й саму пані Марину — близька для неї людина зникла безвісти. Зустрічі з психологом, медитації та робота допомагають їй триматися. Нещодавно вона знову почала писати музику.
«У мене була велика мрія — жити в Америці. У 2022 році я мала можливість поїхати, але не поїхала. Зараз вже не впевнена, що мені це потрібно. Думаю, я відмовилась від цієї мрії. <...> Україна для мене зараз — найкраща країна в світі для життя. Навіть попри обстріли, попри війну».
© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Hlasy z Ukrajiny
Příbeh pamětníka v rámci projektu Hlasy z Ukrajiny (Oleksandra Domorosla)