Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.
Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)
“Ми були національно високосвідома молодь тоді”
народився 2 листопада 1932 року в містечку Олесько на Львівщині
у 1935 році сім’я Волуйків переїхала до Львова
під час відходу радянської армії, його брата було поранено
сестри пана Богдана були вивезені на примусову працю до Німеччини
в 1947 році кидає школу
1948 року пан Богдан почав працювати помічником токаря на заводі
1950 року його заарештували за націоналістичні погляди
після перебування у тюрмі, був відправлений до поселення Створ, Вугле-Угарського району Пермської області
1954 року Богдана Волуйка звільнили
1992 році Богдан Волуйко був реабілітований
проживає у Львові
Note. English translation follows at the end of Ukrainian text
Богдан Волуйко народився 2 листопада 1932 року в містечку Олесько на Львівщині у сім’ї Івана та Ганни Волуйків (народжених 1889 року). У сім’ї було восьмеро дітей. Батько працював муляром на будівництві у Львові. Ця робота була добре оплачуваною.
У 1935 році, продавши всю власність в Олеську, сім’я Волуйків переїхала до Львова. Спочатку, у Львові вони поселилися в Кривчицях, а через півроку батько купив хатину на Верхньому Личакові.
Богдан Волуйко пригадує 1939 рік – рік, коли він пішов до школи та прийшла радянська влада до міста. Він ходив в українську школу на вулиці Круп’ярській.
30 червня 1941 року сусіди та родичі пана Богдана вийшла на вулицю Личаківську зустрічати нацистську армію. У цей час з’явився «втікаючий» радянський танк, який «прямою наводкою бахнув в людей». Тоді загинуло шестеро людей. Серед них брат Богдана Волуйка – Євген, швагро Роман Курилко та четверо сусідів. Пана Богдана та його сестру Євгенію поранило скалками.
У час нацистської окупації, його брат - Володимир Волуйко був членом УПА з 1942 року. Незадовго, брата затримали німці в Золочеві та відправили в концентраційний табір «Аушвіц», де він помер.
Сестри Ганна, Зеновія та Стефанія була вивезена на роботи до Німеччини. Ганна повернулася до Львова незадовго. А Зеновія та Стефанія виїхали до Канади. Пізніше Стефанія перебралася до Австралії.
Після закінчення Другої світової війни та відновлення радянської влади, Богдана Волуйка активно агітують у школі вступати в комсомол. Він категорично відмовляється. І в 1947 році кидає школу.
З 1948 року пан Богдан почав працювати помічником токаря на заводі №28.
У той час, із його сестрою Ганною на типографії працював Олексій Федір. «Видно він мав зв’язки з керівництвом УПА». Олексій Федір залучає Богдана Волуйка до створення та розповсюдження листівок, де засуджувалася радянська влада. Разом із ним Богдан Волуйко часто їздив у село Стінка Золочівського району на Львівщині. У цьому селі жила сестра Олексія Федора. Окрім цього, пан Богдан вважає, що Олексій зустрічався там із підпіллям УПА. В одній із таких поїздок в 1948 році, Олексія Федора з сестрою арештували та вивезли в Кемеровську область.
Богдан Волуйко згадує, що з 1946 по 1950 роки були «дуже шумні гаївки» у час Великодня на площі перед церквою Святого Юри. «Потім, коли йшли додому, то співали гаївки… Але то було до пори, до часу».
Весною 1950 року Богдан Волуйко прийшов ввечері з гаївок додому. І одразу за ним прийшло п’ятеро кагебістів, якій здійснили обшук у хаті, та його арештували. «Їх дуже обурило, що вони знайшли у мене «Історію» Івана Крип’якевича».
Спочатку слідство велося на вулиці Чернігівській. Пізніше Богдана Волуйка перевели в тюрму на Лонцького, де він пробув з 19 березня до травня 1950 року. Опісля, його перевели в тюрму Бригідки на вулиці Городоцькій у Львові. Там Богдан Волуйко перебував ще два місяці.
В Бригідках пан Богдан перебував в одній камері із отцями Клюсом та Квятковським. Отцю Квятковському вдалося вийти на волю, і він сконтактувався із батьками Богдана Волуйка, яким розповів про долю їхнього сина.
Приблизно у серпні Богдана Волуйка перевезли до пересильної тюрми №25 у Львові. Звідки, у вересні вагоном-«пульманом» відправили етапом до поселення Створ, Вугле-Угарського району Пермської області.
Спочатку Богдан Волуйко почав працювати на лісоповалі. Пізніше його бригаду перевели на будівництво гідро-лісового заводу.
Богдан Волуйко згадує, що разом із ним працювали три священики: отець Соколовський та отець Ковальчук з Коломиї, отець Дикайло з Тернопільщини.
Складні відносини були між політичними та кримінальними в’язнями. Останні часто претендували і забирали майно та їжу у політичних в’язнів. Через що виникали сварки й сутички мало не щодня.
У цьому поселенні окрім політичних в’язнів українців, були німці, грузини, поляки, білорусі. Між політичними в’язнями, незважаючи на національне походження, були хороші відносини.
У 1954 році Богдана Волуйка в ув’язненні відвідали мама та сестра Ганна.
У серпні 1954 року Богдана Волуйка звільнили. За 4 роки та кілька місяців роботи на «зоні» пан Богдан заробив 1800 рублів, які йому видали після звільнення.
Після повернення до Львова, пана Богдана одразу викликали в КДБ на тодішню вулицю Дзержинського (сьогодні вулиця Д. Вітовського), де його вербували до «співпраці». Він не погодився.
Шлейф «політичного» ув’язнення тягнувся увесь радянський час. До прикладу, у другій половині 1980-х років йому тричі відмовили у поїздці до сестри в Австралію.
В 1992 році Богдан Волуйко був реабілітований. Входить до Спілки політичних в’язнів України. Живе у Львові.
--------------
Bohdan Voluyko was born on November 2, 1932, in the town of Olesko in the Lviv region in the family of Ivan and Hanna Voluyko (born in 1889). The family had eight children. His father worked as a bricklayer on a construction site in Lviv. This work was well paid.
In 1935, after selling all the property in Olesko, the Voluyko family moved to Lviv. At first, they settled in Lviv in Kryvchytsi, and six months later the father bought a house in Verkhniy Lychakiv.
Bohdan Voluyko remembers 1939 as the year when he went to school and the Soviet authorities came to the city. He went to a Ukrainian school on Krupyarska Street.
On June 30, 1941, Mr. Bohdan‘s neighbors and relatives went to Lychakivska Street to meet the Nazi army. At this time, a „runaway“ Soviet tank appeared, which „hit the people with a direct fire.“ Six people died then. Among them was Bohdan Voluyko‘s brother Yevhen, brother-in-law Roman Kurylko and four neighbors. Mr. Bohdan and his sister Yevheniya were injured by fragments.
During the Nazi occupation, his brother, Volodymyr Voluyko, had been a member of the Ukrainian Insurgent Army since 1942. Shortly afterwards, the brother was detained by the Germans in Zolochiv and sent to the Auschwitz concentration camp, where he died.
Sisters Hanna, Zenoviya and Stefaniya were taken to work in Germany. Hanna returned to Lviv shortly. And Zenoviya and Stefaniya left for Canada. Stefaniya later moved to Australia.
After the end of the Second World War and the restoration of Soviet power, Bohdan Voluyko was actively adviced at school to join the Komsomol. He fierlcely refuses. And in 1947 he dropped out of school.
In 1948, Mr. Bohdan began working as an assistant turner at the №28 plant.
At that time, Oleksiy Fedir worked with his sister Hanna at the printing house. „Apparently he had ties to the UPA leadership.“ Oleksiy Fedir involved Bohdan Voluyko in the creation and distribution of leaflets condemning the Soviet authorities. Together with him, Bohdan Voluyko often went to the village of Stinka, Zolochiv district, Lviv region. Oleksiy Fedir‘s sister lived in this village. In addition, Mr. Bohdan believes that Oleksiy met with the UPA underground there. On one such trip in 1948, Oleksiy Fedor and his sister were arrested and taken to the Kemerovo region.
Bohdan Voluyko recalls that from 1946 to 1950 there were „very noisy dances“ during Easter on the square in front of the St. George Church. „Then, when we were going home, we were singing hayivky… But it didn‘t last long, didn‘t last long.“
In the spring of 1950, Bohdan Voluyko came home in the evening from the hayivky. And immediately after him came five KGB members, they searched the house and arrested him. „They were very indignant that they found Ivan Krypyakevych‘s History book in my house.“
Initially, the investigation was conducted on Chernihivska Street. Bohdan Voluyko was later transferred to Lontskyi Prison, where he stayed from March 19 to May 1950. He was later transferred to Bryhidky Prison on Horodotska Street in Lviv. Bohdan Voluyko stayed there for another two months.
In Bryhidky, Mr. Bohdan was in the same cell with Fathers Klius and Kviatkovskyi. Father Kviatkovskyi managed to be released, and he contacted Bohdan Voluyko‘s parents, he told them about their son‘s fate.
Around August, Bohdan Voluyko was transferred to the #25 remand prison in Lviv. From there, in September, he was sent in a pullman car to the settlement of Stvor, Vuhl-Uhar district, Perm region.
At first, Bohdan Voluyko started working in logging. Later, his team was transferred to the construction of a hydro-forest plant.
Bohdan Voluyko recalls that three priests worked with him: Father Sokolovskyi and Father Kovalchuk from Kolomyia, and Father Dykailo from Ternopil region.
There were difficult relations between political and criminal prisoners. The latter often claimed and confiscated property and food from political prisoners. As a result, quarrels and skirmishes arose almost every day.
In this settlement, in addition to Ukrainian political prisoners, there were Germans, Georgians, Poles, and Belarusians. There were good relations between political prisoners, despite their national origin.
In 1954, Bohdan Voluyko was visited in prison by his mother and sister Hanna.
In August 1954, Bohdan Voluyko was released. For 4 years and several months of work in the „zone“, Mr. Bogdan earned 1,800 rubles, which he was given after his release.
After returning to Lviv, Mr. Bohdan was immediately called to the KGB that was located at that time on Dzerzhynskoho Street (now D. Vitovskoho Street), where he was recruited to „cooperate.“ He did not agree.
The after-effect of „political“ imprisonment lasted throughout the Soviet era. For example, in the second half of the 1980s, he was denied a trip to his sister in Australia three times.
In 1992, Bohdan Voluyko was rehabilitated. He is a member of the Union of Political Prisoners of Ukraine. He lives in Lviv.
© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Paměť Ukrajiny
Příbeh pamětníka v rámci projektu Paměť Ukrajiny ()