Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Professor Андрій Содомора Andriy Sodomora (* 1937)

• народився 1 грудня 1937 року в селі Вирів на Львівщині

• 1959 закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, де навчався на кафедрі класичних мов (нині Львівський національний університет імені Івана Франка)

• у першій половині 1960-х років працював архіваріусом у Львівському обласному державному архіві; потім — науковим співробітником у Центральному державному історичному архіві

• у 1961 році опубліковано його перший переклад — оду Горація у збірнику «Питання класичної філології»

• 1962 року вийшла перша книжка в його перекладі — комедія Менандра «Відлюдник»

• з 1964 до 2000 року викладав медичну латину, пройшовши шлях від асистента до доцента кафедри латинської мови Львівського державного медичного інституту (нині Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького )

• 1968 року захистив кандидатську дисертацію, здобувши ступінь кандидата філологічних наук

• одружився з Марією Федоришин, з якою виховали двох дітей — Павла та Софію

• з 1981 року член Національної спілки письменників України

• з 1980-х років виходили його переклади творів античних авторів, зокрема Арістофана, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Алкея, Сапфо, Теогніда, Гесіода, Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки, Вергілія, Плінія Молодшого, Боеція

• 1982 році вийшов перший оригінальний твір — коротка повість про Горація «Наче те листя дерев»

• зібрав та зредагував книжку спогадів про батька Олександра — «Батькова рука» (2014)

• з 2002 року працює на кафедрі класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка, з 2006-го — професор

• лауреат багатьох премій та нагород, зокрема премії імені Максима Рильського (1986), премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів (2004), премії імені Григорія Кочура (2010), премії імені Романа Федоріва (2012), премії Міста літератури ЮНЕСКО (2019)

• видав понад 70 книг перекладних та оригінальних творів

Андрій Содомора — перекладач і письменник, чий внесок в українську культуру складно переоцінити. Завдяки його перекладам можемо читати українською мовою Гесіода, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана, Вергілія, Горація, Овідія, Лукреція, Сенеку та багатьох інших авторів. Понад шістдесят років життя пан Андрій присвятив праці над словом і подарував нам понад 70 книг перекладної та оригінальної літератури.

«Хата наша без пісні — це немислимо»

Андрій Олександрович Содомора народився 1 грудня 1937 року в селі Вирів на Львівщині у сім’ї священника Олександра Содомори та Софії Содомори (Дурбак). І тато, й мама пана Андрія походили зі священничих родин. Батько у 1918–1919 роках брав участь у національно-визвольних змаганнях у лавах армії УНР. Далі — багатолітнє служіння у священничому сані; понад сорок років був парохом у селі Вирів. Мама закінчила вчительські семінарські курси і короткий час до одруження працювала з школярами, а після заміжжя присвятила себе родині та допомозі чоловікові в просвітницькій роботі із селянами. Брат батька — отець Микола Содомора — був засуджений радянською владою та у 1952–1956 роках перебував на засланні. 

Андрія і трьох його старших сестер — Лукію, Марту та Юстину — батьки виховували в дусі національних традицій та повазі до праці. А ще в родині любили співати: «В нас взагалі хата наша без пісні, без козацької, стрілецької, повстанської, — це немислимо. В найтяжчі часи. Звичайно, повстанські пісні… впівголоса».  

Дуже важливим у житті пана Андрія є його рідне село. «Це є підґрунтя мого писання, мого навіть перекладу», — наголошує він. З великою вдячністю пан Андрій відгукується про батьків, сестер і багатьох інших людей, називаючи десятки імен тих, «які зустрічалися на моїй дорозі, на моїй стежці, і мені допомагали».  

Сім кілометрів до школи пішки

У 1944 році Андрій Содомора пішов у вирівську початкову школу, де провчився перші чотири класи. У п’ятому класі навчався у львівській школі № 20. Потім перейшов у середню школу села Желехова (після перейменування — Великосілки). До неї від Вирова потрібно було йти пішки; якщо прямо — п’ять кілометрів, а в дощі, коли доводилось добиратися окільною дорогою, то вже цілих сім кілометрів. «Шоста година <…> в зимі, темна ніч, холод. Зими були багатосніжні, морозні. <…> І хоч-не-хоч вставай, вдягайся і через поля снігами, болотами, водами до Желехова до школи», — пригадує пан Андрій. 

Бюст «Зевса» — на заняттях

Закінчивши школу, у 1954 році Андрій Содомора — так попровадили «лінії долі» (початково не планував туди вступати) — став студентом кафедри класичної філології Львівського державного (нині національного) університету імені Івана Франка. Викладачі кафедри Михайло Білик, Юрій Мушак, Йосип Кобів, Йосип Дідик, Іван Андрейчук одразу заохочували студентів перекладати, бо дуже мало античних творів існувало тоді в перекладах українською мовою. Так пан Андрій «і взявся за переклад». 

В радянські часи більше навчальних годин відводили суспільно-політичним предметам, а не профільним — грецькій та латинській мові. Латину вели Юрій Мушак та Михайло Білик. «Зевс» (так величали студенти Михайла Білика) під час занять розказував про свої поїздки в Грецію та Рим. Ці історії, забуваючись, повторював багато разів, а студенти тим часом «займалися хто чим міг». Що ж до Андрія Содомори, то він у цей час вправлявся в рисуванні: «Я рисував анфас Михайла Йосиповича. Дуже легко було рисувати… буквально кілька хвилин, і вже готовий. Також ліпив з пластиліну бюст, то вже трошки більше роботи, на п’ять-десять хвилин». 

Грецьку мову викладав професор Соломон Лур’є, який вів групу пана Андрія «від першого дня до останнього» та продовжував турбуватися про своїх вихованців і після закінчення університету. Запрошував їх додому на «гурток», де читали та обговорювали твори давньогрецьких авторів, а після читання пили чай з тортом, вели цікаві бесіди. 

Від архіваріуса — до викладача латини

Після закінчення університету 1959 року почалися нелегкі пошуки роботи. У Львові не знаходив: на перешкоді ставала графа «соцпоходження». Тому довелося шукати в інших містах і навіть республіках СРСР. В Могильові, що в Білорусі, запропонували лише пів ставки, тому довелося відмовитися. Не влаштувався і у Вінниці (теж «соцпоходження»). Тож пан Андрій повернувся до Львова. «Знов ходив-ходив і потрапив в обласний архів». Тож у 1959–1960 роках працював архіваріусом у Львівському обласному державному архіві. А потім його «переагітували» перейти на роботу в Центральний державний історичний архів. Там пан Андрій пропрацював науковим співробітником чотири роки і знайшов чимало приятелів: «Там сходилися люди якраз такі, які не могли знайти роботи, дуже цікаві люди». 

Піклуючись про майбутнє колишнього студента, професор Соломон Лур’є заохотив Андрія Содомору писати дисертацію і сформулював її тему — «Художня майстерність лесбійських ліриків і проблеми поетичного перекладу їх пісень» — і допоміг зорієнтуватись у проблематиці (захист відбувся 1968 року в Києві). Також за сприяння професора панові Андрію вдалося влаштуватися на роботу викладачем у Львівський державний медичний інститут (сьогодні — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Написав професор і дуже похвальну характеристику. «Просто дивом мене туди прийняли», — згадує пан Андрій. «Дивом», бо, заповнюючи анкетні дані, в графі «соцпоходження» панові Андрію порадили написати, що він «із службовців» (замість: батько — «служитель релігійного культу»). З 1964 до 2000 року Андрій Содомора викладав медичну латину, пройшовши шлях від асистента до доцента кафедри латинської мови. 

Перша книжка

Заклики викладачів перекладати спонукали Андрія Содомору спробувати і себе в цій справі. Особливою заохотою були переклади та переспіви Миколи Зерова. У 1961 році була опублікована перша перекладацька спроба пана Андрія — ода Горація у збірнику «Питання класичної філології». А наступного року вже окремою книжкою вийшов переклад комедії Менандра «Відлюдник». Це був перший у Радянському Союзі переклад цього твору. Тут же з’явилася рецензія Григорія Кочура, до чиїх порад  Андрій Содомора завжди звертався і в подальшій своїй праці, постійно покращуючи  перекладацьку майстерність. Не дивно, що й через 55 років він знову звернувся до «Відлюдника»:  переклав його заново, не дивлячись у старий текст.

Справа чи не всього  життя

Після 1962 року сталася досить велика перерва у книжкових виданнях. Уже в роки незалежності пан Андрій довідався, що його прізвище було у владних «чорних списках». 

Утім виходили публікації в часописах. Найбільше Андрій Содомора співпрацював з журналами «Жовтень» (згодом «Дзвін») та «Всесвіт», де відчував заохочення і підтримку. У 1968 році він уперше приніс добірку своїх перекладів Алкея і Сапфо у редакцію «Жовтня». Юрій Коваль, який редагував матеріали, що надходили, «подивився на мене так зацікавлено, що я прийшов з античним, і каже: “Це може бути праця <…> всього життя”. «Мені якось так не дуже весело стало, бо я налаштовувався на своє писання», — згадує пан Андрій. Але вийшло так, що це таки стало справою чи не всього його життя. У «Всесвіті» Дмитро Павличко «робив усе можливе, щоб якомога більше було цих перекладів». 

Андрій Содомора перекладав не лише античних авторів, але й латиномовні твори з інших часових періодів. Зокрема, поезію вагантів, Павла Русина з Кросна, «Салернський кодекс здоров’я» Арнольда з Вілланови, «Подорож у східні краї» Вільгельма де Рубрука, «Пісню про Зубра» Миколи Гусовського.

Десятки років «входження» в творчість Горація  

Перше книжкове видання Горація у перекладі пана Андрія вийшло 1982 року. Тоді ще були проблеми з виданням античних авторів; хтось із видавництва сказав: «Чекав товариш Горацій дві тисячі років, може ще почекати». Але, на щастя, знайшлися ті, хто був протилежної думки. В цьому радянському виданні не було двох еподів (жанр, який вирізняється сороміцькою лексикою): «Так що я ті два еподи пропустив. <…> Тоді такі речі просто не проходили».

У 2021 році вийшло нове видання Горація, вже повне й наново відредаговане перекладачем: «Лірику я дуже ретельно редагував, на слух, так би мовити. <…> А от гекзаметричні речі я в основному редагував злегка». Пан Андрій зазначає, що Горацій 1982 року і Горацій 2021 року — «це загалом різні Горації, передусім лірика. Я… з усіх сил намагався, щоб ці надзвичайно складні віршові розміри Горацієвої лірики прозвучали природно в українському озвученні». 

З 1980-х років у перекладах Андрія Содомори виходили й інші античні автори, зокрема Арістофан, Есхіл, Софокл, Евріпід, Сапфо, Алкей, Теогнід, Гесіод, Горацій, Овідій, Лукрецій, Сенека, Боецій, Вергілій, Пліній Молодший.

«Перекладай!» — і «Пишіть!»  

Улюбленим античним імперативом Андрія Содомори є слова Сенеки: «Поспішай до мене, але до себе насамперед». Однак пан Андрій спочатку поспішив таки до античних, а вже потім до себе. І хоча «ще від шкільної лавки хотів писати своє», але, дослухавшись до настанов викладачів, заповнював «білі плями», перекладаючи і збагачуючи цим українську культуру.

 «Перекладай!» — тиснучи руку на прощання, наполягав письменник Роман Іваничук. «Пишіть!» — з особливим притиском радив панові Андрію інший письменник — Роман Федорів. 1982 року вийшла коротка повість пана Андрія про Горація «Наче те листя дерев», а у 1983 році — книжка «Жива античність». Імпульсом до її написання були довгі цікаві розмови з Володимиром Забаштанським, щирим приятелем Андрія Содомори. У «Живій античності» пан Андрій намагався показати ту епоху зсередини, її атмосферу, тодішніх видатних авторів так, наче вони наші сучасники. Паралелі між античністю і сучасністю автор проводить і в інших своїх творах. 

 «Найскладніший вид перекладу — це переклад з душі на папір»

Улюбленій темі Андрія Содомори — людина і речі — присвячене трикнижжя: «Сльози речей» (2010), «Усміх речей» (2017) та «Пам’ять речей» (2022). У «Сльозах речей» він пише про місто — Львів; а в «Усміху речей» — про село — Вирів, «розшифровуючи» свої дитячі враження від моментів, речей, історій, які залишилися в пам’яті.   

Про «Сльози речей» каже: «Ця книжка мені дуже і дуже дорога, бо там є речі, які я писав справді душею». Такі твори, як «Рукавичка», «Сивий вітер», «Флейта», треба читати, «орієнтуючись не на зовнішні події, а на внутрішні». Це настроєві тексти, у яких автор прагнув «перенести цей настрій на папір і щоб цей настрій відчула інша людина».

У романі-есе «Під чужою тінню» (2000), складаючи настроєву мозаїку переплетених людських доль, пан Андрій поділився також своїми міркуваннями про переклад. У книзі «Студії одного вірша» (2006) ці рефлексії поглибилися, він намагався показати різні причини неперекладності, зокрема на прикладі лірики Горація, Ґете, Верлена, Лорки. Однак, на думку Андрія Содомори, найскладніший вид перекладу — саме письмо: «переклад з душі на папір». Тому найщасливішими моментами в його житті є ті, коли це вдавалося.

Після короткої перерви у викладанні у 2002 році Андрій Содомора став доцентом, а пізніше — професором кафедри класичної філології факультету іноземних мов у Львівському національному університеті імені Івана Франка. У бесідах зі студентами він намагається розкрити, яку вагу мало слово в античну добу, а яку — в нашу технізовану. 

Античні акцентували, що людина збагачується при слові, українці, завдяки перекладам та оригінальним творам Андрія Содомори,  можуть збагатитися при його слові. Пан Андрій каже: «Не так слово при людині, щоб бути словом, як людина при слові, щоб бути людиною». Маємо понад сімдесят книг за понад шістдесят років його сповненого праці над словом життя.