Володимир Шарко

* 1931

  • Це було точно 1 червня. Не знаю, в який спосіб, але ми заладувалися на поїзд, на тягаровий вагон, і їхали… Через границю проїхали в Чоп. Пам’ятаю таблицю «Чоп», і ми в’їхали через той проїзд в Угорщину. Далі їхали через Угорщину, через Будапешт і доїхали до Австрії. Тоді нас там затримали в таборі біженців в Штрасгофі. Ми там були, може, місяць-два, і пізніше нас випустили… Десь батько шукав, мав якісь зв’язки. Ми спочатку коло Відня жили, а потім у Відні, і я там пішов до третої кляси ходив у Відні, гімназийної. Це була українська гімназія у Відні, і багато, власне, зі Львова там вчилося з моїх товаришів, що перед тим.

  • Про 1 вересня пам’ятаю, що мій батько почув [гудіння моторів], каже: «Е, літаки літають – що то за літаки?» Ми вийшли надвір – і дійсно літаки (а тоді літак над Львовом — то була рідкість). І ми дивилися – він хотів побачити, і каже: «Там є знаки, там є знаки на літаку!» Літак досить низько летів, так що можна було щось роздивитися. Батько каже: «Це є німецький літак, там є свастика!» А я дивлюся ближче, і кажу: «То не свастика!» «Ну, то як є, ну то такий квадрат – то свастика!» А це був знак німецького Luftwaffe, що є хрест такий… Хрест, але він є з чотирма кутами. І цей знак мав на крилах літак. Це були, власне, німці, — ми знали, що то німці. Німці підійшли близько до Львова і там затрималися. Кілька днів не знати було, що діється, і ми думали, що німці прийдуть до Львова, але вони затрималися перед Львовом, а за кілька днів надійшла Червона армія, і тоді почалася окупація совєцька.

  • Знов прийшли совєти на Відень, і надходили якийсь час, родичі виїхали вже скорше, десь, не пам’ятаю, в якім місяці, за Відень, і були там на якімсь селі австрійськім, а моя сестра і я ще дальше ходили до школи. І тоді й ми виїхали з Відня… дісталися з тяжким способом на один з останніх поїздів, які вивозили родини, а перш за все – офіцерів німецької армії та інших військових вивозили. Це заладовані були поїзди, повні, і ми якось припадково дістали позволення, щоби дістати квиток на поїзд і ми з сестрою… Що я пам’ятаю – я її пхав до дверей, щоби влізти, і не годен було влізти. І ми дісталися на той поїзд, і там мені казали – я по-німецьки вже досить можливо говорив, — дістав посвідку, мені казали: «Diese kleine Ausländer».

  • 1 вересня була або субота, або неділя. Я знаю, що в понеділок наступного тижня я мав зачинати знов школу – з другої кляси народної школи. Тут, у Львові, була народна школа імени Князя Льва. /../ Тих кілька днів не було жадної школи, нічого (я не пам’ятаю, як довго), а перша річ, що совєти зробили – то сказали: ваша перша кляса неважна, ви йдете назад до першої кляси. Так що я пішов другий раз до першої кляси. /../ Знов почали нас вчити то саме, читати і писати.

  • Десь 6 місяців, а може більше, перед кінцем першої совєцької ери, мій батько вже не жив в хаті. Сказали йому, що він може бути заарештований… Не що він може бути, а що він є на списку і що ми є на списку, що його заарештують і вишлють на Сибір чи до криміналу. Він тоді зачав ховатися. Ніколи не спав в хаті, ніколи не був в хаті, тілько час від часу зустрічався десь з нами в околиці – з дітьми і з жінкою, а так то він десь ховався у знайомих, десь по селах – як не знаю, де. Ми не знали, де він ховається. Але це, власне, було то, що зберегло його. І тоді вже, як большевики прийшли другий раз, то не було сумніву, що його арештують… Багато виїхало в 39-м році, багато українців виїхало зі Львова до Польщі, на захід, чи до Словаччини, і пізніше вернулися назад. А батько рішив з родиною лишитися: тяжко, бо четверо дітей і… не знаю, але так рішив. Так що другий раз він не мав найменшого сумніву, що від большевиків треба втікати, і ми виїхали зі Львова.

  • Celé nahrávky
  • 1

    Львів, 28.08.2012

    (audio)
    délka: 33:49
    nahrávka pořízena v rámci projektu Жива історія Пласту
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

Другий раз батько не мав найменшого сумніву, що від большевиків треба втікати

20090707083647241-4.jpg (historic)
Володимир Шарко
zdroj: Музей-архів пластового руху

Народився 21 серпня 1931 р. у Львові в родині банківського службовця Петра Шарка та Євгенії з роду Сполітакевичів. Навчався у Рідній школі імені кн. Льва від 1938 р., а опісля в Академічній гімназії (від 1942 р.). У 1944 р. разом з батьками та сестрами залишив Галичину, через Угорщину потрапив до Австрії, де родина якийсь час була інтернована в таборі біженців. В українській гімназії у Відні продовжив навчання, але мусив виїхати через наступ радянських військ. По війні навчався у Карльсфельді та Берхтесґадені, матуру склав 1949 р. У березні 1950 р. емігрував з батьками до Нью-Йорка. Закінчив Північний університет Огайо (Ohio Northern Uni­versity, 1954), інженер-будівельник, спеціяліст із проектування та будови мостів. Протягом 39 років працював у великій архітектурно-інженерські фірмі в Нью-Йорку (HNTB Architects Engineers Planners): дизайнер, менеджер проектів великого масштабу. Жив і працював в Нью-Йорку, Ріо-де-Жанейро, Філадельфії, Вашінґтоні, Джексонвілі, Чарльзтоні. У Джексонвілі відповідав за про­ектування і будову рекордного мосту через St.Johns River. Автор багатьох технічних дописів з ділянки технології будови мостів. До Пласту вступив у Львові, під час німецької окупації (організація на той час мала офіційну назву «Виховні Спільноти Української Молоді). В Баварії належав до юнацького гуртка «Пугачі» (від 1945, Карльсфельд, потім Берхтесґаден), згодом до куреня «Ватага Бурлаків» (від 1949). Член Карпатського Лещетарського Клюбу (від 1942). Активний спортсмен, брав участь у змаганнях з плавання, тенісу, лещетарства і вітрильництва. В 1954 р. став одним з основних членів відновлення КЛК в Америці і є його членом до тепер. У І979 р. одружився з Мерилин Сванн. Тепер живе в Джексонвілі на Флориді. Подорожував багато по світі, по чотирьох континентах, від 1987 р. періодично відвідує Україну.