Олександр Науменко Oleksandr Naumenko

«23 лютого я не пам’ятаю, що саме ми святкували, але ми з дружиною випили вина трошечки увечері, ми розуміли, що на даний момент в Україні дуже напівкритичний стан, що в нас дуже накручена обстановка в Україні, але ми намагались якось розслабитись. І 24 лютого мені телефонує десь близько восьмої години ранку мій співробітник, коли я ще не зайшов в соцмережі взагалі, мені подзвонили співробітники і запитали, чи ми зараз виходимо на роботу. Я кажу: “Що сталося, чому?”. Кажуть: “Ти що, не бачиш, що відбувається?”. Я тоді вже зайшов і тоді вже подивився. Справа в тому, що тоді так співпало, що моя дружина Світлана знаходилась в гіпсі. Вона за пару тижнів до війни зламала палець на нозі, і ми знаходились тоді втрьох в квартирі: я, дружина і дитина. Я прийняв рішення, бачачи ці страшенні черги, ці пробки, цю суєту, прийняв рішення просто пересидіти вдома — все. При цьому всьому жодної думки не виникало, щоб виїхати за кордон, чи втікти кудись, чи щось таке — ми просто прийняли рішення пересидіти дома, тому що страшенно, що творилося в Чернівцях на вулицях, і 24 лютого все, що я робив, — це спостерігав за ситуацією в соцмережах. 25 лютого вранці я евакуював своїх дружину, сина до своїх батьків, мені так було спокійніше. Щоб розуміти, потому шо моя дружина була маломобільна і мені потрібно було розуміти, що раптом що — в мене будуть якісь робочі руки, які допоможуть, раптом шо, винести, евакуювати, спуститися в підвал тощо. І після того як евакуював дружину, я з першої хвилини включився. Я не знав, де себе примкнути, тому першим ділом пішов в центр крові, оскільки я є активним донором. Я прийшов — побачив величезну чергу і подумав, що треба йти додому, але щось мене змусило залишитись, і я там зустрів людей, які утворили кістяк “Волонтерського штабу захисту України”.

«Я особисто, є в мене заплямована пляма в моїй біографії через мої проросійські погляди. Батьки були пасивними, а я був активним якраз, саме ідейним підтримувачем “біло-синього” табору [проросійської “Партії регіонів” та Віктора Януковича], тому що мені здавалося, що ми маємо рухатись саме на Схід, що ми маємо саме з Росією будувати наше майбутнє, тому що в нас, можна сказати, на той момент була одна мова, в нас була одна культура; мені здавалося, в нас було одне минуле і має бути одне майбутнє. І я був настільки ідейним прихильником, що в 2005 році прийняв рішення вступити в “Союз молоді регіонів України” — це молодіжне крило “Партії регіонів”. І якщо, наприклад, мої однолітки туди ходили для того, щоб заробити гроші, тому що нам за кожний мітинг платили, за стояння в палатках нам платили гроші, я був саме ідейним представником руху, тому що мені здавалось, що я долучаюсь до того, що Україна рухається в правильному напрямку, тому що тоді в Януковича були побільші рейтинги, ніж в “помаранчевого” табору [блок Віктора Ющенка], через їхні розбрати. І мені здавалося, що я долучаюсь саме до того, що Україна рухається в правильному напрямку. І я до дві тисячі… не знаю, не пам’ятаю, коли “Союз молоді регіонів України” припинив існування, але я був її членом аж до закінчення її, просто я активну участь приймав саме до 2006 року, наскільки я пригадую. Останньою моєю активністю було — це коли в парламенті була сформована Антикризова коаліція, коли “Партія регіонів” утворила більшість, грубо кажучи, купивши комуністичну партію і соціалістичну партію, і тоді я роздавав листівки по вулиці. Наскільки я пригадую, це була моя активність, що стосувалась “Союзу молоді регіонів України”».