«У сусідньому видавництві “Радянська школа” збиралися у туристичну поїздку до Полтави. Завідувачка літредакції нашої — Ніла Яківна Кучерявенко — добра, розумна жінка, мудра, я і ще одна коректорка — Надя (це моя колишня учениця, яку я… у неї були складні обставини в житті, я її викликала в Київ, я її влаштувала в коректораті), отже, ми втрьох приєдналися до цієї подорожі.
Біля автобуса я побачила дуже цікаву картину: троє чоловіків у сердаках. Уявляєте, що це таке? <…> Це такий одяг народний, отакий короткий, до колін, з візерунками, такого народного крою. Троє молодих хлопців у цих українських сердаках, вусатих, двоє чорновусих і один рудовусий, і двоє дівчат, звичайних дівчат на вигляд. По дорозі, коли ми їхали, вони співали чудових рідкісних українських пісень. А почувши, що я з Надею говорю українською, вони запросили і нас співати їх. Але що ми тоді знали? Що по радіо звучало в радянські часи? “Несе Галя воду, коромисло гнеться” або “Цвіте терен” і так далі. Ми не знали — тільки слухали. Потім зупинилися, вони влаштували цікаві ігри. Полтава, знаєте, як ото у пісні співають, хоч це був жовтень, це був «сніг на зеленому листі», знаєте, є така пісня. Ось така була Полтава. Ми були там у музеях Володимира Короленка, Панаса Мирного, у музеї Полтавської битви. І коли поверталися, мені хлопці запропонували приєднатися до них, навчитися колядок і піти колядувати. Мені так було це цікаво, хлопці дуже симпатичні такі… І я погодилась, почала ходити. Сказала Михайлині Хомівні, що ось такі у мене знайомі нові з’явилися. А вона сказала: “О, я знаю їх”. Микола і Мирослав — Микола Матусевич і Мирослав Маринович, і третій хлопець там був Микола Нетяга. Оці хлопці — Мирослав і Микола, — вони живуть у будиночку навпроти того будинку, де вона живе, і вона себе дуже добре почуває у їхньому розкутому молодому товаристві. Отже, я почала ходити на квартиру близнят Ольги і Павла Стокотельних <…>. А дівчата були Оля Гейко і Люда Савченко. І Люда Савченко, яка була членом українського хору Леопольда Ященка, самодіяльного хору, якого влада звинувачувала в українському буржуазному націоналізмі пізніше, і вона розучувала з нами у цих близнят, у Стокотельних, колядки і взагалі сценки з вертепу. Мені це так сподобалося, що я сказала: “Людо, приходь до нас у видавництво”. Бо мені теж захотілося поставити цей вертеп у нас у видавництві. І Люда прийшла, і ми розучували, одну репетицію провели.
Але все це, як виявилось, “Нє положено”. І як я це дізналася. Наш заввідділом кадрів вранці того дня, коли ми мали іти колядувати... заввідділом кадрів, колишній офіцер, викликав мене, і коли я прийшла, побачила, що там сидить якийсь незнайомий чоловік у цивільному. Потім кадровик вийшов, а той чоловік сказав, що він зі служби безпеки, що мої нові знайомі, про яких вони знають, — це антирадянщики і небезпечні люди. Що він там іще говорив, уже не пригадую, але пам’ятаю, що я йому пообіцяла, що я не піду колядувати. Поверталась додому така збита з пантелику, розстроєна дуже, важко було мені на душі. І врешті я зважилась на протест і поїхала до гурту. Тоді там мене одягнули в сердак Алли Горської.
Алла Горська... Михася [Михайлина Коцюбинська] мені про неї розказувала — це художниця-монументалістка, яка жила з батьком у Криму, говорила російською мовою, але потім дивовижне чудо з нею сталося. Вона перейшла на українську мову, вона мала таке… збирала навколо себе все свідоме київське українське товариство і була його душею. І ось Михася мені розказувала, як Алла Горська якось прийшла до неї. Дзвінок у двері, вона відкриває двері — Алла Горська у тому українському сердаку із в’язанкою цибулі на шиї, із торбою червонобоких яблук біля ніг, вихрем розвіяне світле волосся… Це вона розвозила своїм друзям-киянам ту зарплату натурою, яку їй видали у якомусь там колгоспі чи радгоспі за свою роботу художниці-монументалістки. Але ось про цих людей — Василя Стуса і Аллу Горську — я тільки чула, але я їх не бачила. Бо тоді, коли я про них дізналася, Василь Стус уже сповнював своє мучеництво в таборах, концтаборах, а Алла Горська лежала в сирій землі, вбита темною кагебістською силою».
