Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Роман Кривдик Roman Kryvdyk (* 1986)

• народився 1 грудня 1986 року у Львові

• з дитинства брав участь у виставах самодіяльного театру «Мета», організованого його батьками

• навчався у Львівському національному університеті ім. І. Франка, вивчав акторську майстерність

• у 2004 році брав участь у Помаранчевій революції, був координатором з питань розселення

• у період між революціями працював у Львівському муніципальному театрі

• 2008 року проходив строкову службу в лавах Збройних сил України (ЗСУ)

• у 2014 році змінив сферу діяльності, залишив театр та почав співпрацювати з благодійною організацією «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» (тепер це БО «100 % Життя») як соціальний працівник

• 2015-го був мобілізований до армії, упродовж року перебував на передовій (зокрема в Авдіївці) як санінструктор

• брав участь у театральному проєкті «H-Effect» («Ефект Гамлета»), епізодично знімався в кіно (фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги»)

• напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював над відкриттям соціального підприємства

• після 24 лютого 2022 року був мобілізований до ЗСУ, як санінструктор допомагає українським військовим на передовій

До 24 лютого 2022 року Роман Кривдик був актором театру і соціальним працівником. Він відомий своєю участю в проєкті «H-Effect», епізодичними ролями в кіно, а з початком повномасштабної війни в Україні він допомагає українським захисникам на передовій як санінструктор.

Родина та дитинство

Роман Володимирович Кривдик народився 1 грудня 1986 року у Львові. Батько, Володимир Мирославович Кривдик, за освітою інженер-електрик. Зараз працює за фахом, а в молодості активно займався громадською роботою, був депутатом першого скликання обласної ради, відновлював цвинтарі Січових Стрільців. Мама, Мирослава Іванівна Кривдик (Кулицька), за освітою інженер-конструктор. Більшу частину свого життя працювала у книговидавництві, в компанії «Свічадо». Обоє народилися також у Львові.

Батьки брали участь в діяльності аматорського театру «Мета», у 1990-х роках ставили різноманітні вистави, зокрема такі, як «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Вертеп» Валерія Шевчука, «Мина Мизайло» Миколи Куліша, «Лісова пісня» Лесі Українки, ековистави. Згодом Роман із братами й сестрами організували свій театр «Нова мета». Ці обставини вплинули на подальший вибір професії. «Напевне, в оцій маленькій дитині, яка геть ще нічого не розуміє, затаврувалось те, що сцена — це територія правди, і як би в житті цієї розкоші не так багато, ми можемо позволяти собі бути чесними».

У сім’ї Кривдиків було четверо дітей. Старший брат пана Романа, Остап Кривдик (1979 р. н.), за освітою політолог, брав участь у русі «Україна без Кучми». Старша сестра, Уляна Мороз (1981 р. н.), вивчала поліграфію, художнє ткацтво та режисеру. Обіймає посаду виконувачки обов’язків керівниці Львівського обласного театру ляльок. Молодша сестра, Христина Клех (1992 р. н.), за освітою соціолог, працює в IT. 

Яскравий спогад дитинства — проголошення незалежності України: «А потім літо. Не питай, десь там через рік, або це вже був [19]91-й. Ми в Карпатах, підніжжя гори Магора, нам виходить назустріч лісник і каже моїм батькам шось типу, що вже незалежність. Якийсь там текст він сказав. І я бачу, як вони плачуть. Вони просто присіли на той мох і плачуть <…> якась така ейфорія. Тобто в моєму домі ці історичні моменти викликали надзвичайну ейфорію. Це було щастя».

Навчання та служба в армії

Закінчивши 2003 року ліцей ім. К. Шептицького, Роман Кривдик почав вивчати акторську майстерність у Львівському державному університеті ім. І. Франка. «Це класичний Львівський національний університет. Всі пари, вся ця сама гуманітарка, все те саме, як і в інших людей, які навчаються. Окрім того, після пар ми всі йдемо в театр і сидимо там <…> до ночі. І якщо в інших студентів вихідні, то субота – неділя у нас — якраз дні, коли майстер з нами може трохи більше займатися».

Після завершення навчання Роман Кривдик пішов працювати у Львівський муніципальний театр: «Там повна розруха, вистави російською мовою. Мій маленький Степан Андрійович Бандера, який всередині, взагалі був в повному шоці, куди я попав… І я пішов служити просто в ЗСУ». На військовій строковій службі пробув дев’ять місяців, оскільки мав вищу освіту. Служба дала можливість побачити зріз українського суспільства. А після демобілізації повернувся на роботу до Львівського муніципального театру, де недовго пропрацював актором і помічником режисера. 

Роман Кривдик брав участь у Помаранчевій революції: «2004-й рік, другий мій курс, майстер мого курсу Богдан Миколайович Козак каже: “Хто поїде, я його вижену”. Я поїхав. Приїхав. Якби революція тоді не досягла свого, не був третій тур, мене би вигнали. А я розумів, я серцем тільки там. Я не мав тоді права голосу, мені лише виповнилося, я не пам’ятаю скільки в нас, 18 років. Оце на другому курсі я поїхав на революцію, повернувся і перший раз в житті я голосував». Також їздив на Майдан під час Революції гідності. Того ж, 2014-го, у нього народилася донька Мілана (у шлюбі з Мар’яною Кічмою).

Невдовзі пан Роман звільнився з театру, почав працювати у благодійній організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» (тепер відома як «100 % Життя»), займався соціальною діяльністю. 

АТО і повномасштабна війна

У 2015 році Роман Кривдик ніс службу в зоні АТО на посаді санінструктора, перебував, зокрема, в Авдіївці. «Друга повістка мені прийшла після Іловайська, в серпні [20]14 року. Якраз народилася донька. Я прийшов до воєнкома, кажу: “Cлухайте, давайте я хоча би похрещу дитину”. А відчуття того, що я буду вже йти, коли — я не знаю, але шо я буду йти і всі через це пройдуть — було точно». Чи не найбільше враження в той час справили на нього хлопці з «Правого сектору», які називали один одного «братиками», віталися «Слава Україні! — Героям слава!» і на той момент відрізнялися від інших військових чітким розумінням того, чому і за що вони воюють.

Після демобілізації пан Роман також займався соціальними проєктами, намагався організувати своє соціальне підприємство (робота була практично завершена на момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну). А з початком великої війни його мобілізували до лав ЗСУ, де став санінструктором. 

Про свій підрозділ і загалом про зміни в армії пан Роман розповідає так: «Молода армія... старички є, але вони мобілізовані зазвичай, а армія молода. Це така енергія крута. Плюс питання “Слава Україні! — Героям слава!” взагалі не стоїть. Питання “Хто агресор?” взагалі не стоїть. Питання на шо потратити свою зарплату <…> не стоїть. Канєшно, купити собі нормальну каску, бєрци, нормальну форму. Всі нормальні люди, адекватні, розуміють, що цей дощ надовго, шо не всі вернуться». Відтак зазначає, що сили боротися йому дають побратими, друзі та донька: «Я шукав правильних хлопців, декількох знайшов. Я відчуваю підтримку, у мене є вірні друзі. Так, я з ними не бачився роками, але дуже хочу побачитися. Вони… розкидані по всьому світу, я їм дуже вдячний за підтримку. Це дуже важливо. В мене є чудова донька, просто маленький всесвіт росте, капець скільки сили, просто фантастика. Просто сам факт, що вона є, — мені нічого більше не треба знати… Це теж дає сили».