Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Oleksandra (Lesya) Krypyakevych (Tsehelska) Олександра (Леся) Крип'якевич (Цегельська) (* 1944)

• народилася 27 травня 1944 року у місті Стрий у родині Марти та Артемія Цегельських

• її батько - священик УГКЦ

• 1946 року батька арештували за відмову перейти у православ’я

• через батька, у 1950 році арештували всю родину і вислали на Сибір, до Томська

• у 1956 р. після реабілітації батьків сім’я повернулася із Томська у Львів

• закінчила середню школу у Львові, у 1960

• у 1967 закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва

• під час навчання входила до підпільної групи

• у 1967 р. одружилася з Романом Крип’якевичем, сином відомого історика та академіка

• стала авторкою численних сюжетно-тематичних килимів, театральних завіс, декорацій, сценічних костюмів, оздоблення інтер‘єрів

• проживає у Львові та займається громадською діяльністю

(English translation follows at the end of Ukrainian text)

Олександра (Леся) Крип‘якевич, дівоче прізвище – Цегельська, народилася 27 травня 1944 року у місті Стрий (нині Львівська область) у родині Артемія та Марти Цегельських. В сім‘ї також виховували старшого брата Андрія і молодшу сестру Богдану. 

У священицькій родині     

Батько – Артемій Цегельський був священником Української Греко-Католицької церкви (УГКЦ). Після того, як 1941 року у Львові його хіротонізував митрополит Андрей Шептицький, він розпочав пастирську діяльність при парафії у Стрию, паралельно викладаючи теорію музики і гру на скрипці у стрийському філіалі Вищого музичного інституту імені М.Лисенка. 

Про період німецької окупації у Стрию Леся Крип’якевич залишила лише фрагментарні спогади: «Я дуже слабо пам’ятаю німецьку окупацію в Стрию, бо я була тоді маленька – 2 чи 3 роки. (...) Але я не можу згадувати нічого негативного за той період. Але знаю, що батько був поранений. Він ходив по лікарнях сповідати хворих і пораненого його принесли вже в кінці 44 року. І тоді треба було його вивезти в село (…) Німці не рухали священників, якось так не видно було, щоб вони руйнували церкви чи культуру». 

Невдовзі сім’я переїхала до Львова. Восени 1944 р. ректор греко-католицької духовної академії у Львові Йосип Сліпий запропонував о.Артемієві посаду викладача церковної музики в академії. Тоді йому було надано парафію на Замарстинові, в каплиці Йосафата. Крім того, священник працював у симфонічному оркестрі Львівського оперного театру.

«Старуха, одєвай своих щенят» 

У січні 1946 року співробітники НКВС арештували батька за відмову перейти у православ’я і через рік засудили його до 5 років позбавлення волі. Утримувався у Львові у слідчих тюрмах НКВС на вул. Лонцького та м. Золочеві.  Покарання відбував у Воркуті, Омську та Томську.

Леся Крип’якевич пригадувала, яка сім’я носила передачі на Лонцького:  «Мама носила передачі і одного разу навіть тато дав знак, що як ти прийдеш у такій годині, то я постараюся у вікно тобі махнути. Це для мами було дуже важливо і я пам’ятаю ми там стоїмо. Кожен раз як ми їдемо трамваєм, я завжди накладаю на себе хрест, бо ми тут стояли, а тато на горі з другого поверху став на плечі якогось в’язня і так тримається за грати і тільки ми дуже коротко його побачили, мама там побачила».

У 1949 р. під арештом опинилася вже мама, яку три місяці утримували на вул. Лонцького, де піддавали жорстоким тортурам. Трьох дітей взяла під опіку бабуся. У 1950 р. радянські солдати прийшли вже у її дім, щоб виселити всю родину на Сибір. Сама тільки приналежність до сім’ї репресованого священника вважалася підставою для колективного покарання всіх членів родини, навіть найменших.

Ця ніч глибоко врізалася у пам‘ять шестирічній Лесі, яка за 70 років відтворює виселення майже до деталей.

На львівській пересилці 

Перед депортацією дітей із бабусею перевезли на пересильний пункт при пересильній тюрмі № 25 у Львові. Тут малеча возз’єдналася з мамою, яка за дивним збігом обставин саме у той час перебувала у тій самій установі на вул. Пелтевній.  Про свою зустріч з мамою Леся Крип’якевич розповідала: «То не були камери, то була коридорна система і кімнат багато. У кожній кімнаті клунки людей, купи людей. І я знаю, що наші клунки в коридорі були. І як мама прийшла, то ми лежали на столі і спали. На якімсь столі ми спали отак троє. І бабця сказала – не буди їх, вони такі щасливі, коли сплять. Але вже були ми щасливі, що як збудилися, то побачили маму».

У стінах в’язниці Леся разом із сестрою Богданною захворіла. У той час через переповненість на «пересилці» спалахнула епідемія кіру і скарлатини.  Обох дівчат поклали у лікарню. Після їхнього одужання всю сім’ю вивезли до Томська. Подорож у вагоні-телятнику на схід тривала цілий місяць. Сім’ї вдалося запастися в дорогу їжею, що полегшило їхнє становище під час виснажливої подорожі. 

Втрачене дитинство

Через місяць Цегельські прибули у кінцевий пункт призначення– робітниче поселення Красний Яр Томської області. Тут на лісозаготівлі працювали виселенці з різних куточків СРСР, зокрема українці, литовці та німці. Спочатку сім’ї довелося тіснитися у робітничих бараках разом із родинами інших депортованих. Мама працювала на лісових роботах, діти ходили до місцевої школи. Після відбуття покарання у 1951 р. дітей і дружину у Красному Ярі віднайшов батько – о. Артемій. Цегельським вдалося придбати окремий будинок і невдовзі у сім’ї народився наймолодший брат Петро.

Довга розлука з батьком, обшуки та виселення, етапування на схід та життя на поселенні зробили згубний вплив на психіку та світосприйняття дітей, позбавивши їх справжнього дитинства. 

З часом будинок, де мешкала родина на засланні, перетворився на місце для відправи підпільних літургій, які в умовах поліетнічного простору переселенців набували екуменічного характеру. 

У 1956 р. після реабілітації батьків сім’я повернулася із Томська у Львів. Їхнє майно було конфісковане і потрібно було починати все спочатку. Тато повернувся на роботу в оперний театр і паралельно працював учителем гри на скрипці в середній школі. Під прикриттям уроків він таємно здійснював релігійні обряди (хрещення, вінчання тощо). У Львові Леся продовжила навчання у середній школі, яку закінчила у 1960 р. із відмінним атестатом. 

Від художниці до громадської діячки 

У 1961 р. Леся Крип’якевич вступила у Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, який закінчила у 1967 р. Під час навчання разом із групою студентів входила до підпільної академії Карла Звіринського, де крім звичайних предметів вивчали також засади конспірації, читали заборонену літературу, зокрема твори шестидесятників. У 1970-1977 рр. працювала у Львівській дитячій художній школі, у 1979-1994 рр. – на Львівському художньо-виробничому комбінаті.

У 1967 р. одружилася з Романом Крип’якевичем, сином відомого історика та академіка АН УРСР. У 1970-1980 рр. дім родини Крип’якевичів став місцем видання, поширення і переховування нелегальної літератури, конспіративних зустрічей дисидентів і колишніх політв’язнів, а також пізніше осередком зародження перших структур Народного руху України (НРУ). 

Як художниця Леся Крип’якевич стала авторкою численних сюжетно-тематичних килимів, театральних завіс, декорацій, сценічних костюмів, оздоблення інтер‘єрів. Брала участь у всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставках з 1962 року. З 1987 р. – членкиня Спілки художників України. 

З 1980-х років брала активну участь у боротьбі за відродження УГКЦ. У 1989 р. була членкинею 1-ї делегації до Риму на зустріч з кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським і папою Іваном-Павлом ІІ. 

Була серед організаторів 1-го з‘їзду НРУ у Львові, учасниця з‘їзду Руху в Києві. Продовжила брати активну участь у громадському житті після проголошення незалежності України. У 1991 р. очолила організацію «Українська молодь – Христові». У 1997 р. стала співзасновницею Доброчинного фонду Св. Володимира.

----------------------

Oleksandra (Lesia) Krypyakevych, maiden name - Tsehelska, was born on May 27, 1944, in the town of Stryi (now Lviv region) in the family of Artemiy and Marta Tsehelski. The family also raised older brother Andriy and younger sister Bohdana. 

In the family of priest 

Their father, Artemiy Tsehelskyi, was a priest of the Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC). After he was ordained in Lviv in 1941 by Metropolitan Andrei Sheptytskyi, he began pastoral work at the parish in Stryi, while teaching music theory and violin playing at the Stryi branch of the Lysenko Higher Music Institute. 

Lesia Krypyakevych left only fragmentary memories of the period of German occupation in Stryi: „I have very little memory of the German occupation of Stryi, because I was young then - 2 or 3 years. (...) But I can‘t think of anything negative about that period. But I know that my father was injured. He went to hospitals to hear the confession of the sick people and people brought him home wounded at the end of 1944. And then he had to be taken to the village (...) The Germans did not touch the priests, somehow they were not seen destroying churches or culture“. 

The family soon moved to Lviv. In the autumn of 1944, the rector of the Greek Catholic Theological Academy in Lviv, Yosyp Slipyi, offered Fr. Artemiy the position of a teacher of church music at the academy. Then he was given a parish in Zamarstyniv, in the chapel of saint Josaphat. In addition, the priest worked in the symphony orchestra of the Lviv Opera House.

„Old woman, dress your puppies“ (in Russian) 

In January 1946, NKVD officers arrested the father for refusing to convert to Orthodoxy and sentenced him to five years in prison a year later. He was held in Lviv in the NKVD remand prisons on the Lontskoho Street and in Zolochiv city. He served his sentences in Vorkuta, Omsk and Tomsk.

Lesia Krypyakevych recalled how family carried parcels to Lontskoho prison: „My mother was brining parcels there and once my father even gave a sign that if you come at a certain hour, I will try to wave at you. It was very important for my mother and I remember we were standing there. Every time we take the tram, I always place a sign of the cross on myself, because we were standing there, and my father was standing on the shoulder of another prisoner on the second floor and he was holding on to the bars, and we saw him very briefly, my mom saw him.“

In 1949, my mother was arrested, she had been detained for three months on the Lontskoho street, where she was subjected to cruel torture. The grandmother took care of three children. In 1950, Soviet soldiers came to her house to evict the whole family to Siberia. Belonging to the family of a repressed priest was considered the basis for the collective punishment of all family members, even the smallest.

This night is deeply etched in the memory of six-year-old Lesya, who even after 70 years still recreates the eviction in almost detail.

At Lviv prisoners transition point 

Prior to the deportation, the children and their grandmother were transported to a transfer point at the transit prison No. 25 in Lviv. Here the little сhildren were reunited with their mother, who by a strange coincidence was at the same time in the same institution on the Peltevna street. Lesia Krypyakevych told us about her meeting with her mother: „There were no prison cells, it was a corridor system and a lot of rooms. In each room, there were belongings of people and crowds of people. And I know that our bags were in the corridor. And when my mother came, we were lying on the table and sleeping. The three of us slept like this on a table. And the grandmother said - do not wake them, they are so happy when they sleep. But we were so much happier when we woke up and saw our mother.“

Lesia and her sister Bohdana fell ill inside the prison. At that time, due to overcrowding at the „transit prison“ an epidemic of measles and scarlet fever broke out. Both girls were taken to hospital. After their recovery, the whole family was taken to Tomsk. The journey in the train car for transporting animals to the east lasted a whole month. The family managed to stock up on food for the road, which eased their situation during the exhausting journey. 

Lost childhood

A month later, the Tsehelski family arrived at their final destination, the Krasnyi Yar workers‘ settlement in the Tomsk region. Emigrants from different parts of the USSR, including Ukrainians, Lithuanians, and Germans, worked in logging here. At first, the family had to live in workers‘ barracks with the families of other deportees. My mother worked in the forest, the children went to the local school. After serving his sentence in 1951, their father Fr. Artemiy found the children and wife in Krasnyi Yar. The Tsehelski managed to buy a separate house and soon the youngest brother Petro was born into the family.

Prolonged separation from the father, searches and evictions, transfer to the east and life in the settlement had a detrimental effect on the psyche and worldview of children, depriving them of a real childhood. 

Over time, the house where the family lived in exile became a place for underground liturgies, which in the polyethnic space of the settlers became ecumenical. 

In 1956, after the rehabilitation of theparents, the family returned from Tomsk to Lviv. Their property was confiscated, and they had to start all over again. The father returned to work at the Opera House and at the same time worked as a violin teacher in middle school. Under the guise of lessons, he secretly performed religious rites (baptisms, weddings, etc.). In Lviv, Lesia continued her studies at middle school, which she graduated from in 1960 with honors. 

From artist to public figure 

In 1961, Lesia Krypyakevych entered the Lviv Institute of Applied and Decorative Arts, graduating in 1967. While studying with a group of students, she entered the underground academy of Karl Zvirynskyi, where in addition to ordinary subjects they also studied the principles of conspiracy, read forbidden literature, in particular the works of the Sixtiers. In 1970-1977, she worked at the Lviv Children‘s Art School, in 1979-1994 - at the Lviv Art and Production Plant.

In 1967, she married Roman Krypyakevych, the son of a famous historian and academician of the USSR Academy of Sciences. In 1970-1980, the Krypyakevych family house became a place of publication, distribution and hiding of illegal literature, secret meetings of dissidents and former political prisoners, and later the center of the first structures of the People‘s Movement of Ukraine (NRU). 

As an artist, Lesya Krypyakevych became the author of numerous narrative carpets, theatrical curtains, decorations, stage costumes, and interior decoration. She has participated in all-Ukrainian, all-Union and international art exhibitions since 1962. Since 1987 - a member of the Union of Artists of Ukraine. 

From the 1980s, she took an active part in the struggle for the revival of the Ukrainian Greek Catholic Church. In 1989, she was a member of the 1st delegation to Rome to meet with Cardinal Myroslav-Ivan Liubachivskyi and Pope John Paul II. 

She was among the organizers of the 1st People‘s Movement of Ukraine Congress in Lviv, a participant of the Congress in Kyiv. She continued to take an active part in public life after the proclamation of Ukraine‘s independence. In 1991, she headed the organization „Ukrainian Youth for Christ“. In 1997, she became a co-founder of the Charitable Foundation of St. Volodymyr.