Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Віктор Козюк Victor Koziuk (* 1963)

• народився 5 квітня 1963 року в місті Києві

• закінчив українську середню школу (м. Київ)

• 1980 року був призваний до лав радянської армії, служив у Москві та Московській області

• навчався в Київському автомобільно-дорожньому інституті (тепер Національний транспортний університет) на спеціальності «Мости та тунелі»

• у 1989–1991 роках працював у Радянському фонді миру (займався ліквідацією техногенних катастроф)

• у 1998 році розробив проєкт доступу до інтернету через номер 800

• під час військової операції НАТО в Югославії 1999 року не допустив зовнішнього втручання в роботу українських міжнародних телефонних станцій

• з початку 2000-х років мав власні технологічні бізнеси

• під час Майданів забезпечував стійкість мобільного зв’язку та інтернету

• у 2022 році живе в Києві, виконує технічні замовлення для ЗСУ, є учасником волонтерського руху

Віктор Козюк — талановитий український інженер та менеджер, який під час революцій забезпечував стабільну роботу та незалежність від зовнішніх впливів українського зв’язку та інтернету. Його кар’єра, що розпочалась у Радянському фонді миру, де він був одним із трьох спеціалістів з ліквідації техногенних катастроф, за часів незалежної України активно розвивалась у телекомунікаційній галузі. А з 2022 року весь досвід і знання пана Віктора спрямовані на визвольну боротьбу України проти окупаційних військ Російської Федерації.

«Мій середній бал в школі більшою мірою залежав від запитань, які я задавав викладачам»

Віктор Донатович Козюк народився у Києві 5 квітня 1963 року. 

Предки його матері, Раїси Василівни Ширяєвої, опинились у Кустанаї (Казахстан) після Повстання декабристів 1825 року: «Про це в родині не дуже розказували, бабця згадувала тільки, скільки їх було дітей і скільки в них було биків». 

Сім’я батька, Доната Євгеновича Козюка, до Жовтневої революції мешкала в Петербурзі. «Почалася революція, дід вийшов з дому, і його ніхто не бачив більше. Бабуся, моя прабабця, взяла дітей четверо і поїхала на батьківщину, купила на Вінниччині будиночок…»

У дитинстві Віктор Козюк часто гостював у батькової сім’ї в селі Ободівка. «Там я проживав більше ніж по пів року. В цьому селі було три бібліотеки, і я читав. Перечитав усі книжки у всіх бібліотеках».

За власними словами, був звичайним учнем звичайної середньої школи із середнім балом атестата 3,5. Але уточнює: оцінки не відображали рівень знань, а були результатом запитань, які ставив учителям.

«Будівництво обрав тому, що це потрібно завжди, а мости і тунелі — тому що це найскладніше»

Службу в армії, на яку був призваний після 1980 року, пан Віктор проходив у будівельних військах у Москві та Московській області на будівництві об’єктів спеціального призначення — переважно генеральних штабів різних родів військ. 

Після служби, де засвоїв майже всі будівельні спеціальності, пан Віктор закінчив підготовчі курси і вступив до Київського автомобільно-дорожнього інституту (тепер Національний транспортний університет) на спеціальність «Мости та тунелі». «Важкувато було в інституті з математикою — згадує пан Віктор. — Була інша термінологія, на російській мові. Важко було тільки перший курс, потім перевчився».

Під час навчання працював у лабораторії на кафедрі автомобілів: розробляли нові системи позашляховиків як умовну альтернативу місяцеходу. «Моделі зробили в натуральну величину, і одна з моделей роки три їздила по Сибіру, за Полярним колом. В серію не пішло, бо вона добряче паскудила ґрунт. Їхала де завгодно, але після себе лишала…»

Пан Віктор був здібним студентом: блискуче захистив дипломну роботу і отримав запрошення в аспірантуру, але відмовився: «Мене не приваблює адміністративна робота, я інженер по суті».

Ще зі шкільних років Віктор займався водними видами спорту та любив подорожувати. Пізніше це переросло у тривале захоплення водним туризмом, тому його спогади про історичні події часто повʼязані зі спогадами про подорожі. 

Навесні 1986 року пан Віктор брав участь у поході Південним Бугом. «Коли вертались, нас зупинили на блок-посту і почали з нас вимірювати радіацію… Так ми взнали про Чорнобиль». 

Зі спільного інтересу до туризму почалось і знайомство з Борисом Мостовим, одним із піонерів українського Інтернету.

«Нас було всього-на-всього троє інженерів на весь Радянський Союз»

По закінченні інституту, 1989 року, пану Віктору запропонували займатись ліквідацією техногенних катастроф у науково-виробничому підприємстві при Радянському фонді миру. «Нас було всього-на-всього троє інженерів на весь Радянський Союз… Ми керували процесом: казали чим, як, навчали технологічно і слідкували за процесом виконання робіт». 

Першим завданням молодого інженера стало очищення тунелів ташкентського метрополітену від токсичних відходів. «В Ташкенті авіазавод, і, наскільки розумію, відходи електролітичного виробництва зливали просто в землю. Паніку забили, коли почали вмирати співробітники метро. Особливо чергові на станціях». Тунелі загерметизували. Пан Віктор рекомендував поставити очисні споруди, але «на цьому все і закінчилось. І попросили виключити завод зі звіту».

На іншому об’єкті, в Казахстані, для виконання робіт потрібно було перемістити озеро. «Знайшов, куди його можна перемістити, зробив запит, через тиждень отримав свої насоси. Озеро перемістили “звідси от туди” менше ніж за два дні, чим здивували всіх».

Більш цікавою роботою пан Віктор називає стабілізацію нижніх поверхів ГУМу (Державний універсальний магазин): «В центрі Москви там ще два рівні, два поверхи під землею. Там навіть машини їздять службові. І коли частини ГУМу почали провалюватись під землю і йти глибше, ніж були збудовані, треба було зупинити цей процес. Ми це зробили… Якщо дуже спростити, то приклеїли клеєм».

Перші роки Незалежності. «Головне — бути нелінивим»

Про державний переворот у серпні 1991 року та проголошення Незалежності України пан Віктор дізнався на Соловках: «Ми з друзями зробили собі невеличку водну подорож в Карелію, днів на 50. Ми просто зайшли в тайгу і з неї не виходили». Під час переходів між річками відвідали Соловки. «Оскільки ми вже більше місяця не були з людьми, то вирішили зайти на пошту, купити газету і почитати. І там вияснилось, що ГКЧП [Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР], що вже Росія і Україна окремо, поки ми подорожували… що ми вже за кордоном». 

Тоді ж закінчилась робота у Фонді миру. Пан Віктор каже, що «звільнився разом з Радянським Союзом». 

Шукав роботу за будівельними спеціальностями, але отримував лише пропозиції вантажника та чорнороба. В якості орендної платні за наймане житло робив ремонт приміщень, займався сертифікацією автопричепів та адаптував азійські автомобілі для європейських правил дорожнього руху. 

У 1993–1994 роках працював у організаційному відділі однієї з київських районних державних адміністрацій. В офісі був комп’ютер, подарований американцями. «Це була дуже коштовна річ, тому він стояв <…> накритий простирадлечком, не включений в електромережу [сміється]. Сказали, що він не годиться ні для чого, бо знає лише англійську мову». Пан Віктор ще з інститутських років цікавився програмуванням та інформаційними технологіями, тому зміг навчити комп’ютер української мови — написав драйвер для кодової таблиці української кирилиці. 

З 1995 року працював у телекомунікаційній компанії «Утел». У цей період пан Віктор розробив платформу для доступу до інтернету з використанням модема та каналів державної телекомунікаційної компанії «Укртелеком» через дзвінок на номер 800 та покращив програмне забезпечення телефонних станцій — закрив сторонній зовнішній доступ, забезпечивши стабільну та безпечну роботу міжнародного зв’язку, зокрема під час військової операції НАТО в Югославії 1999 року. 

На початку 2000-х років створив кілька власних технологічних бізнесів у галузі зв’язку та інтернету. Основними клієнтами його компаній були «Укртелеком», «Vodafone» та «Київстар».

Боротьба за вільний інтернет. «Вони хотіли цей процес прибрати повністю до рук, а ми їм не дали»

За розвитком українського інтернету пан Віктор спостерігав від початку 1990-х років. «Знав, що виходить, як робиться, хто зсередини, хто що пише, хто керує… Архітектуру, побудову, ідеологію…»

Коли між кількома приватними та державними структурами через політичні та комерційні причини розгорівся конфлікт за право керувати доменом UA, пан Віктор перейшов до активних дій. «Я вже почав <…> коли фаза була достатньо гострою. Коли держава дуже захотіла порулити. І не тільки наша держава, а і ті сусіди, які на нас зараз напали [Росія]…

Є таке поняття “агенты влияния”. Я не люблю публічності. Я з’являвся на якомусь рауті і пояснював, чому їм це не треба робити… у мене були технічні можливості».

«Мій Майдан»

Політика та суспільне життя, за словами пана Віктора, його ніколи не цікавили. На його думку, «політика — то грязна справа… суспільне життя мало чим відрізняється від політики». 

Пан Віктор не був присутній на акціях громадського спротиву. «Своїм Майданом» і «найкращим виходом на демонстрацію» вважає забезпечення стабільних та вільних від зовнішніх впливів роботи українського зв’язку та інтернету, оскільки можливість вільної комунікації між учасниками протестів стала одним із рушіїв Революції гідності. Координація та консолідація дій, мобілізація учасників, правдиве інформування про перебіг подій та забезпечення допомоги стали би неможливими у разі перехоплення владою контролю над комунікаціями українців.

«Є така штука — людський потенціал»

Запорукою успіху в будь-якій справі пан Віктор вважає системний підхід та добре підготовлених фахівців. Шкодує про недбале ставлення до технологічних процесів у цілому та низьку, на його думку, якість професійної та загальної освіти. «В тій же Америці є державні агенції, де збирають найрозумніших… і там працюють розробки. А ми від них відстали». Критикує корупцію серед чиновників, споживацьке суспільство і загальне небажання мислити. «Ми живемо в світі, де маркетинг переміг розум», — підсумовує він.

2022. «Зроблене російською стороною — повне безумство»

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало для пана Віктора несподіванкою. «Я не знаю, хто їх [Російську Федерацію] напоумив, але це фактично агонія всієї держави», — вважає він.

Від початку активної фази війни пан Віктор є учасником волонтерського руху.

Його компанія виконує замовлення Міністерства оборони — виробляє блоки живлення для бронетехніки. 

Крім цього, пан Віктор пропонує розробку невразливого робота-снайпера, дронів різної спеціалізації та має унікальне рішення для розмінування територій: «Воно вартує грошей, але я зможу розміновувати поля дуже швидко. Цілі поля».