Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Петер Гергелі Peter Gergeli (* 1951)

• народився 29 листопада 1951 року в м. Виноградів Закарпатської області Української РСР

• навчався у середній школі № 3 м. Виноградова з угорською мовою викладання

• у 1968 році вступив на механіко-математичний факультет Ленінградського державного університету ім. А. Жданова

• у юності був учасником закарпатських вокально-інструментальних ансамблів, зокрема рок-гурту «Ерідан»

• у 1970–1972 роках проходив строкову службу в радянській армії

• у 1973–1978 роках навчався у Львівській консерваторії (кафедра теорії та композиції); підвищував кваліфікацію у Єреванській консерваторії, проходив стажування у Москві

• у 1992 році був учасником третього Всесвітнього конгресу угорців у Будапешті

• у 1984–1992 роках — викладач у Львівській консерваторії на кафедрі композиції

• працював військовим перекладачем у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, займається технічним перекладом з початку 1990-х років

• брав активну участь у формуванні спільноти угорців у Львові на початку 1990-х; один із засновників Товариства культури львівських угорців

• продовжує активну громадську діяльність як один із очільників угорської спільноти Львова

You can find the English-language version below

Батьки записали Петера Гергелі словаком, щоб уникнути дискримінації за етнічною ознакою у вже радянському Закарпатті, де за їхнього життя влада змінювалася вчетверте. Попри це йому вдалося зберегти свою угорську ідентичність. У перші роки української незалежності він брав участь у створенні Товариства культури львівських угорців, а у 1993 році, під час світового конгресу угорців, звернувся до українців від імені всього свого народу із закликом до миру та взаємодопомоги, коли між народами колишньої Югославії тривав збройний конфлікт. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну пан Петер прийняв рішення залишатися в Україні й далі будувати мости між українцями і угорцями.

«Якби в деталях це розповідати, тут вийде цілий роман»: родинна історія 

Петер Антонович (Анталович) Гергелі народився 29 листопада 1951 року в місті Виноградів, яке до входження Закарпаття до складу радянської України називалося Севлюш і було центром Угочанського комітату Угорського королівства. Через особливості розташування Закарпаття виникало багато транскордонних зв’язків всередині родин, «бо на такому малому п’ятачку стільки держав; не так багато таких точок в Європі, де це можна побачити». Не стала винятком і родина пана Петера. Предок по батьковій лінії — турецький воєначальник, який, перейшовши під протекцію угорського короля, отримав в Угорському королівстві дворянське звання і одружився там з місцевою жінкою. А предки по материній лінії походили з угорськомовної частини Словаччини і носили прізвище Давідко. Дід по материній лінії Гесак Гросс був адвокатом і, маючи єврейське походження, загинув у концентраційному таборі Дахау в 1944 році. 

Батьки Петера Гергелі, познайомившись в Ужгородському музичному училищі, вирішили будувати своє життя у Виноградові, хоч були з інших частин Закарпаття. Мама — Юдіта Гросс — стала однією зі співзасновниць місцевої музичної школи, яку очолювала з 1948 року до народження сина. Батько ж, маючи фах скрипаля, викладав там само. Професії батьків формували захоплення сина музикою, яке згодом приведе і його самого до музичної кар’єри. 

«Як вам моя українська?»

Петер Гергелі навчався у середній школі № 3 м. Виноградова, де був надзвичайно сильний викладацький склад. «Переді мною в моїй школі стояли автори тих книжок, за якими ми вчилися». Це була угорська школа, де російську мову вивчали фактично як іноземну, а такого предмету, як українська мова, взагалі не було. Вдома теж говорили угорською, тому для хлопця «української взагалі не існувало, навіть в оточенні». 

Попри те що як мова навчання і повсякденного спілкування Петера Гергелі формувала угорська, він, як і його мама, був записаний не угорцем, а словаком. На цей крок батьки пішли, щоб уникнути дискримінації за національною ознакою в регіоні, який нещодавно став частиною Радянського Союзу і де процеси радянізації включали, зокрема, й репресивну політику проти місцевого угорського населення. 

Вдома відкрито обговорювали політичні події, в тому числі Угорську революцію 1956-го та Празьку весну 1968-го. «Я був надто малий, щоб бути небезпечним, і при мені йшли ці розмови всі, тому я в деталях пам’ятаю практично все». 

Навчання, музика, армія і знову музика

У дитинстві пан Петер мав слабке здоров’я і так тяжко хворів, що одного разу лікар навіть завчасно виписав йому свідоцтво про смерть. Шляхом до порятунку стало активне заняття спортом. І саме цей фактор зіграв вирішальну роль при вступі до вишу. У 1968 році, закінчивши школу, він подав документи до Ленінградського державного університету ім. А. Жданова на механіко-математичний факультет. Відразу вступити не вдалося — не вистачило одного конкурсного бала. Але комісія запропонувала одне додаткове місце для того абітурієнта, який зможе брати активну участь у самодіяльності чи демонструвати хороші спортивні результати. Ним і став Петер Гергелі.

У той час він грав в одному із перших рок-гуртів Закарпаття — ВІА «Ерідан». Тож, щоб навчання не заважало музиці, перевівся на заочну форму. Однак не встиг закінчити університет — був призваний до радянського війська. Протягом 1970–1972 років проходив строкову військову службу на посаді механіка з обслуговування електронного обладнання винищувачів. Керував самодіяльністю, бо це давало певні переваги для солдата.

Після повернення додому, у 1973 році вступив до Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка), де навчався на кафедрі теорії і композиції. Згодом закінчив факультет підвищення кваліфікації в Єревані й повернувся працювати до Львівської консерваторії, де викладав композицію та низку теоретичних дисциплін з 1978 по 1992 рік.

Проявив себе і як перекладач. Ще під час навчання в консерваторії на прохання викладача переклав монографію про історію джазу. Згодом, вже у роки незалежності, займався перекладом видання «Церковне конституційне право». Працював також військовим перекладачем у Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, технічним перекладачем і викладачем угорської мови. 

Політична діяльність і постріл на дунайській набережній

На початку 1990-х років Петер Гергелі активно долучався і до політичного життя. Мав дружні відносини із В’ячеславом Чорноволом. У 1990 році Львівська обласна рада народних депутатів, очолювана Чорноволом, організувала Комітет громадянської згоди. Це був непублічний орган, який консолідував демократичні сили Львівщини і мав «за всяку ціну зберегти в Україні паростки новонародженої демократії» в умовах, коли хід демократизаційних процесів у Радянському Союзі опинився під загрозою. До складу Комітету увійшов і пан Петер. 

Врешті, він проявив себе не лише в українському русі. У 1992 році в Будапешті було проведено третій Всесвітній конгрес угорців, на який запросили і пана Петера. Паралельно розгорталися трагічні події на Балканах, які супроводжували розпад Югославії. Він розумів, що необдумані дії частини учасників конгресу можуть призвести до участі угорців у війні в Югославії. А тому постарався сформулювати питання, винесене на голосування, так, щоб цього вдалося уникнути. Через це на пана Петера було здійснено замах. У той вечір він врятувався, бо, на щастя, поруч з’явилися люди і вбивці не вдалося вистрілити більше ніж один раз.

Ще одна яскрава подія згаданого конгресу — написання листа до всіх українців. Паралельно із угорським конгресом працював конгрес українців у Києві. Пан Петер був ініціатором та одним із авторів офіційного листа від імені всіх угорців світу до всіх українців із пропозиціями миру, дружби та взаємодопомоги. 

Як формувалася угорська спільнота у Львові

Говорячи про відносини угорців та українців, обов’язково потрібно згадувати про діяльність угорської спільноти на західноукраїнських теренах. На думку пана Петера, та чисельність угорців, яка була вказана за результатами перепису, проведеного в часи Брежнєва, — некоректна. Адже багато людей просто не вказували свою справжню етнічну належність. За його власними оцінками, у Львові початку 1990-х років проживало приблизно три тисячі угорців. Але лише «десь десята частина цього настільки відчуває свою причетність або не хоче втрачати свою причетність, що іде, шукає, знаходить і записує себе до якоїсь організації». Ще менше людей беруть активну участь у різноманітних подіях національної громади чи самі їх організовують. 

Угорці, що живуть у Львові, — «абсолютно різношерстна публіка». Проте, за словами пана Петера, переважна більшість належить до наукових кіл, а тому їм легко вдається порозумітися. Офіційно ж угорську спільноту у Львові було зареєстровано у 1994 році. Все розпочалося в 51-й аудиторії консерваторії, де викладав пан Петер. Туди прийшов Йожеф Шкотняр із пропозицією утворити спільноту. «Це була така хвиля, що всі почали ніби дихати і зрозуміли, що кисню більше, ніж можна на це зреагувати. І намагалися кудись себе подіти». Спочатку збиралися у школі, але згодом почали шукати місце, де можна було б обговорювати справи без шкільного гармидеру. Таким місцем стала майстерня відомого художника Маріона Йожефа Ілку. 

З часом спільнота ставала все більшою. А після офіційної реєстрації розпочалася плідна співпраця вже з організаціями та департаментами органів місцевого самоврядування, завдяки якій представники спільноти активно брали участь у культурному житті міста. Також вони долучалися до написання історичних розвідок, щоби сприяти видимості угорського минулого краю. 

«Не було питань, через які ми не могли б порозумітися»

До відновлення незалежності України угорська спільнота поставилася позитивно, адже її представники розуміли, що тільки в таких умовах вони матимуть шанс на власну організацію. За словами пана Петера, сьогодні, у 2024 році, в Угорщині та Україні спостерігається суттєвий вплив популістів, а в таких умовах політикам вдається легко маніпулювати суспільними настроями. «Але ж ми, розуміючи все це, бо тут ми не просто хлопці з вулиці, не дозволяємо, щоб відбувалися речі, які би нас на щось спровокували непотрібне», — каже пан Петер. 

Він підкреслює, що не варто сприймати угорців, зокрема й українських, як об’єкт власності «святого Орбана», адже вони, проживаючи тут, на власній шкірі відчувають, що відбувається. І в них «всередині, крім люті, немає нічого». 

Угорська спільнота настільки добре інтегрована в український контекст, що відзначає як українські, так і угорські свята. Іноді відзначають ювілеї Угорської революції 1956 року. На подіях спільноти звучать гімни обох народів. 

Петер Гергелі ідентифікує себе як політичного українця: «Політично, я, наприклад, стовідсотковий, мені сказали якось раз в партбюро: ви поводитеся як український національний буржуа». Що ж до майбутнього угорської спільноти в Україні, то вважає це питання складним. Не в останню чергу через просування офіційним Будапештом наративів російської пропаганди. Проте щиро сподівається, що вислови одіозних політичних діячів не завадять хорошим добросусідським відносинам між українцями та угорцями.

________________________________________
 
His parents registered Peter Gergeli as a Slovak to avoid ethnic discrimination in the already Soviet Zakarpattia region, where the government changed for the fourth time during their lifetime. Despite this, he managed to preserve his Hungarian identity. In the first years of Ukrainian independence, he participated in the creation of the Lviv Hungarian Cultural Society, and in 1993, during the World Congress of Hungarians, he addressed Ukrainians on behalf of his entire nation with a call for peace and mutual assistance during the time of armed conflict between the former Yugoslavian peoples. After Russia‘s full-scale invasion of Ukraine, Peter decided to stay in Ukraine and continue to foster relations between Ukrainians and Hungarians.

„If I told you about it in detail, it would make a whole novel“: a family story 

Peter Gergeli was born on November 29, 1951, in the city of Vynohradiv, which, before Zakarpattia became part of Soviet Ukraine, was called Syvlyush and was the center of the Ugocsa comitatus (county) of the Kingdom of Hungary. Due to Zakarpattia‘s unique geographical location, families had many cross-border ties “because, in such a small area, there are so many states; there aren’t many places in Europe where you can see this.” Peter‘s family was no exception. His paternal ancestor was a Turkish military commander who, after coming under the protection of the Hungarian king, was granted noble status in the Kingdom of Hungary and married a local woman. His maternal ancestors, on the other hand, came from the Hungarian-speaking region of Slovakia and bore the surname Davidko. His maternal grandfather, Hesak Gross, was a lawyer and, being of Jewish descent, died in the Dachau concentration camp in 1944. 

Peter Gergeli‘s parents met at the Uzhhorod Music College and decided to settle in Vynohradiv, although they were from other parts of Zakarpattia. His mother, Yudita Gross, became one of the co-founders of the local music school, which she headed from 1948 until the birth of her son. His father, a trained violinist, taught at the same school. Their professions shaped their son‘s passion for music, which would later lead him to pursue a musical career. 

„What do you think of my Ukrainian?“

Peter Gergeli studied at Secondary School No. 3 in Vynohradiv, which had an exceptionally strong faculty. „The authors of the textbooks we studied stood before me at my school.“ It was a Hungarian school where Russian was taught as a foreign language, and Ukrainian was not part of the curriculum at all. At home, they also spoke Hungarian, so for the young boy, „Ukrainian did not exist at all, not even in his surroundings.“ 

Although Hungarian was the language of Peter Gergeli‘s education and daily life, like his mother, he was officially registered as Slovak rather than Hungarian. His parents took this step to avoid ethnic discrimination in a region that had recently become part of the Soviet Union, where the Sovietization process included repressive policies against the local Hungarian population. 

At home, political events were openly discussed, including the 1956 Hungarian Revolution and the Prague Spring of 1968. „I was too young to be [considered] dangerous, so these conversations happened in my presence, and as a result, I remember almost everything in great detail.“ 

Studies, music, army, and music again

As a child, Peter had fragile health and was once so gravely ill that a doctor prematurely issued his death certificate. The key to his recovery was active engagement in sports, which later played a decisive role in his university admission. In 1968, after graduating from high school, he applied to Andrei Zhdanov Leningrad State University to study at the Department of Mechanics and Mathematics. He narrowly missed admission by just one point. However, the admissions committee offered an additional spot to an applicant who could either actively participate in cultural activities or demonstrate strong athletic achievements. Peter Gergeli was given this opportunity.

At the time, he played in one of the first rock bands in Zakarpattia called Eridan. To ensure his studies did not interfere with his music, he transferred to a part-time program. However, before he could graduate, he was drafted into the Soviet Army. From 1970 to 1972, he served as a mechanic responsible for the maintenance of electronic equipment on fighter jets. He also took charge of organizing cultural activities in the military, as it provided certain privileges for soldiers.

After returning home in 1973, he entered the Mykola Lysenko Lviv State Conservatory (now the Mykola Lysenko Lviv National Music Academy), where he studied at the Department of Theory and Composition. Later, he completed an advanced training program in Yerevan and returned to work at the Lviv Conservatory, where he taught composition and a number of theoretical disciplines from 1978 to 1992.

Peter also established himself as a translator. While still a student at the conservatory, he translated a monograph on the history of jazz at the request of a professor. Later, in the years of Ukrainian independence, he worked on the translation of the book “Church Constitutional Law”. He also worked as a military interpreter at the Hetman Petro Sahaidachny National Army Academy, as well as a technical translator and Hungarian language teacher. 

Political activity and an assassination attempt on the Danube Promenade

In the early 1990s, Peter Gergeli was actively involved in political life. He had a friendly relationship with Viacheslav Chornovil. In 1990, the Lviv Regional Council of People‘s Deputies, led by Chornovil, established the Committee of Civil Accord (Комітет громадянської згоди) — a non-public organization uniting democratic forces in the Lviv region with the mission of “to preserving the sprouts of newborn democracy in Ukraine at any cost” at a time when the course of democratization processes in the Soviet Union was under threat. Peter was among the Committee’s members. 

His political involvement was not limited to Ukraine. In 1992, he was invited to Budapest to participate in the Third World Congress of Hungarians. Meanwhile, tragic events were unfolding in the Balkans as the disintegration of Yugoslavia led to war. He understood that the reckless behavior of some congress participants could result in Hungarians being drawn into the conflict. He carefully formulated the wording of a resolution put to vote to prevent such an outcome.  As a result, an assassination attempt was made on his life. That evening, he survived only because, fortunately, other people were nearby, preventing the attacker from firing more than once.

Another significant event of the congress was the drafting of a letter addressed to all Ukrainians. At the same time that the Hungarian Congress was taking place in Budapest, the Ukrainian Congress was being held in Kyiv. Peter initiated and co-authored an official letter from Hungarians worldwide to Ukrainians, extending proposals for peace, friendship, and mutual support.

The formation of the Hungarian community in Lviv

When discussing Hungarian-Ukrainian relations, it is essential to consider the activities of the Hungarian community in western Ukraine. According to Peter, the number of Hungarians that was indicated in the census conducted during the Brezhnev era was inaccurate, as many people did not indicate their true ethnic identity. According to his own estimates, approximately three thousand Hungarians lived in Lviv in the early 1990s. However, only “about a tenth of them felt a strong enough sense of belonging or did not want to lose their identity to the extent that they actively sought out and registered with some organization.” Even fewer people actively participate in or organize various ethnic community events. 

The Hungarians living in Lviv are “a most diverse crowd.” However, he noted that the majority were associated with academia, which made it easier for them to connect and find common ground. The Hungarian community in Lviv was officially registered in 1994. It all began in Room 51 of the conservatory, where Peter taught. József Skotnyár came forward with the idea of forming a community. “It was such a wave that everyone started to breathe and realized that there was more oxygen than they could handle. We tried to find something to do.” At first, they gathered at school, but later they started looking for a place where they could discuss things without the usual school commotion. This place was the studio of the famous artist Marion József Ilku.

Over time, the community grew larger and larger. After the official registration, productive cooperation began with local government institutions and departments, allowing the community members to actively participate in Lviv’s cultural life. They also contributed to historical research efforts to raise awareness of the Hungarian past in the region. 

„There would be no issues on which we could not reach an agreement“

The Hungarian community viewed Ukraine’s independence positively, as its members understood that only in such conditions could they establish their own organizations. According to Peter, as of 2024, both Hungary and Ukraine are experiencing significant populist influence, allowing politicians to easily manipulate public sentiments. “But we, realizing all this, because we are not just guys from the street, do not allow things to happen that would provoke us to do something unnecessary,” says Peter. 

He emphasizes that Hungarians, including those in Ukraine, should not be perceived as the property of “Saint Orbán” as they experience firsthand what is happening in the country and have “nothing inside but rage.” 

The Hungarian community is so well integrated into Ukrainian society that they celebrate both Ukrainian and Hungarian holidays. They occasionally commemorate the anniversary of the 1956 Hungarian Revolution. At community events, the national anthems of both Hungary and Ukraine are played.

Peter Gergeli identifies himself as a political Ukrainian: “Politically, I am one hundred percent [Ukrainian]. Once at the party bureau, someone told me, ‚You act like a Ukrainian national bourgeois.’” As for the future of the Hungarian community in Ukraine, he sees it as a complex issue, not least due to Budapest‘s promotion of Russian propaganda narratives. Nevertheless, he sincerely hopes that the statements of controversial political figures will not harm the good neighborly relations between Ukrainians and Hungarians.