Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Lavrentiya Khariv Лаврентія Харів (* 1944)

• born on January 30, 1944 in Olesko, Ukraine

• came from a family of active Ukrainian nationalists

• in May 1949 she was deported to Siberia with her family

• she went to school at a special settlement in Baley, Trans-Baikal Territory, Russia

• in 1958 she was allowed to reutrn to Ukraine

• studied dentistry and worked as a dentist

• since Orange revolution in 2004, she engages in volunteering and other public activities

Сім‘я

Лаврентія (Лавра) Харів, дівоче прізвище - Таланчук, народилася 30 січня 1944 року у містечку Олесько (нині Буський район Львівської області) в сім‘ї Романа та Софії Таланчуків. Крім неї, у сім‘ї виховували також старшу доньку Богдану (1937 року народження). В сім’ї захоплювались музикою, батько навіть мав власний ансамбль.

Репресування членів сім‘ї

Її родина була активно включена у діяльність українського націоналістичного руху. Один з батькових братів, Костянтин Таланчук, служив у батальйоні „Нахтігаль“ та Українській Народній Самообороні (УНС). У 1943 р. його запроторили до нацистських концтаборів Аушвіц та Бухенвальд. По війні емігрував до Канади. Інший брат, Теодор Таланчук, діяв у підпіллі ОУН на території Сумської області. Під час служби в Червоній армії за фіктивними документами на ім‘я Петра Короленка його у 1943 році арештував НКВС і засудив до вищої міри покарання. Страчений у 1944 році. 17-21 лютого 1943 році в хаті її дідуся по матері, Андрія Турченюка, на хуторі Волуйки біля Олесько відбулася ІІІ конференція ОУН. Мамина сестра, Галина Турченяк, стала дружиною крайового провідника ОУН Роман Кравчука. У 1948 році її засудили до 10 років ув‘язнення у виправно-трудових таборах. На аналогічний строк засудили також іншу мамину сестру, .

У 1949 році Романа Таланчука звинуватили у розтраті і засудили до 2 років ув’язнення. Його утримували у в‘язниці в містечку Золочів (нині районний центр Львівської області). На допити викликали також маму: „Коли тата посадили на два роки, то маму, як вона розказувала, возили на Лонцького в тюрму. Катували і хотіли щоб вона признала й розказала все, що вона знала, але мама того не зробила напевно“.

Депортація

У травні 1949 року Софію Таланчук з доньками, дідуся й бабусю, Андрія та Марію Турченяків арештували і вивезли до пересильного пункту, що діяв на базі пересильної тюрми у Львові: „Знаю, що дуже блощиці нас їли. І знаю, що ми з хліба робили хрестики, лялі. Такий хліб добрий давали, шо ми його ліпили як пластилін і бавилися ним. Бо що було робити. Багато дітей було в камері“. Звідси за деякий час їх депортували до Сибіру: „Дорога була дуже далека. Дуже було тяжко, тому шо жара. Віконечко одне і ми діти,  практично всі, хто був, в те віконечко висовувались“. Упродовж 1949-1958 років вони перебували на спецпоселенні в містечку Балей (нині районний центр Забайкальського краю Російської Федерації). У листопаді 1953 року помер дідусь.

Життя на спецпоселенні

У Балеї Лаврентія пішла до школи і закінчила 6 класів. Там же змусили вступити в піонерську організацію: „З хати я вийшла без галстука, перед школою начепила. Вийшла зі школи, доходжу до хати: галстук - в кишеню, прийшла додому“.

Після звільнення з ув‘язнення до сім‘ї приєднався також батько. Їх звільнили зі спецпоселення у червні 1958 року. Після повернення до України Лаврентія закінчила середню школу в Олесько, потім - зуболікарське училище у Львові. Працювала зубною лікаркою. Нині на пенсії.

Під час Помаранчевої революції 2004 року почала займатися волонтерською діяльністю. Досі активна у волонтерських проектах АТО-ООС, за що нагороджена.

Family

Lavrentiya (Lavra) Khariv, maiden name - Talanchuk, was born on January 30, 1944, in the town of Olesko (now Busk district of Lviv region) in the family of Roman and Sofiya Talanchuk. In addition to her, the family also raised an older daughter, Bohdana (born in 1937). The family was fond of music, the father even had his own ensemble.

Repression of family members

Her family was actively involved in the activities of the Ukrainian nationalist movement. One of her father‘s brothers, Konstyantyn Talanchuk, served in the Nakhtigal Battalion and the Ukrainian People‘s Self-Defense (UNS). In 1943, he was deported to the Nazi concentration camps of Auschwitz and Buchenwald. After the war, he emigrated to Canada. Another brother, Teodor Talanchuk, worked for the OUN underground in the Sumy region. While serving in the Red Army on fictitious documents under the name of Petro Korolenko, he was arrested by the NKVD in 1943 and sentenced to death. He was executed in 1944. On February 17-21, 1943, the 3rd OUN conference took place in the house of her maternal grandfather, Andriy Turchenyak, in the Voluyky small village near Olesko. Her mother‘s sister, Halyna Turchenyak, became the wife of OUN regional leader Roman Kravchuk. In 1948, she was sentenced to 10 years in a labor camp. Another mother‘s sister was also sentenced to a similar term.

In 1949, Roman Talanchuk was accused of embezzlement and sentenced to 2 years in prison. He was kept in prison in the town of Zolochiv (now the district center of Lviv region). Her mother was also taken for questioning: „When my father was imprisoned for two years, my mother, as she said, was taken to Lontsky prison. They tortured her and wanted her to confess and tell them everything she knew, but the mother did not do it“.

Deportation

In May 1949, Sofiya Talanchuk and her daughters, grandparents Andriy and Maria Turchenyak were arrested and taken to a transit point operating on the basis of a transit prison in Lviv: „I remember that fleas stung us a lot. And I remember we made crosses out of bread, and also dolls. They gave us good bread, and we sculpted it like plasticine and played with it. Because we had nothing else to do. There were many children in the cell“. From that place they were deported to Siberia for some time: „It was a long way. It was very hard because of the heat. There was one small window, and we (children), almost everyone who was there, were hanging out of that window“. During 1949-1958 they were in a special settlement in the town of Baley (now the district center of the Trans-Baikal Territory of the Russian Federation). In November 1953, the grandfather died.

Life at a special settlement

In Baley, Lavrentiya went to school and finished 6th grade. There she was forced to join a pioneer organization: „I used to leave the house without a pioneer tie and put it on only before entering my school. Then I used to leave school, reach the house: and put a tie in my pocket when I entered my home“.

After his release from prison, her father also joined the family. They were released from a special settlement in June 1958. After returning to Ukraine, Lavrentiya graduated from high school in Olesko, then from the dental school in Lviv. She worked as a dentist. Lavrentiya is currently retired.

During the Orange Revolution in 2004, she began volunteering. She is still active in ATO-JFO volunteer projects, for which she was awarded.